Третього січня збройні сили США завдали ряд ракетних ударів по військових та урядових об’єктах Венесуели і провели успішну операцію по захопленню Ніколаса Мадуро, не зустрівши організованого спротиву. Венесуельський диктатор та його дружина наразі перебувають в руках американського правосуддя, їх очікує тривалий процес за звинуваченням у наркоторгівлі.
Які економічні та геополітичні інтереси спонукали США на військову операцію — читайте в статті.
Політичні та економічні результати блискавичної військової операції поки не є очевидними. США на активні дії спонукало не прагнення захопити та судити Мадуро, якому за словами Трампа ще півтора тижні тому пропонували спокійно залишити країну. Ключовим є бажання змінити зовнішню політику Каракаса з метою просування американських економічних та геополітичних інтересів.
В ході операції США продемонстрували значну технологічну перевагу та виняткову злагодженість, застосувавши понад 100 літаків, придушивши здатність ППО до протидії та здійснивши екстракцію ворожого диктатора силами елітного спецпідрозділу “Дельта”. Безповоротних втрат американські військові не зазнали, семеро були поранені. Крім того, США не втратили жодної одиниці військової техніки. З боку Венесуели загинули сумарно близько 75-80 комбатантів (місцевих військових та бійців кубинських сил безпеки, що охороняли Мадуро) і цивільних.
Проте факт висадки американських спецпризначенців в районі президентської резиденції, яку не спробували захистити місцеві військові, може свідчити і про певні домовленості із представниками венесуельського армійського керівництва та політичних еліт, які не хотіли більше бачити Мадуро при владі.
На користь цього свідчить і той факт, що адміністрація Дональда Трампа вирішила вести перемовини із чинним режимом Венесуели, а не допомагати прийти до влади опозиції. Президент США одразу заявив, що лідерка опозиції Марія Коріно Мачадо не має підтримки населення. Цю позицію згодом пом’якшив держсекретар Марко Рубіо, стверджуючи, що необхідно зважати на реальність сьогодення — більшість опозиції знаходиться поза межами країни, а “питання слід вирішувати негайно”.
Марко Рубіо наголосив на важливості переходу Венесуели до демократії та пообіцяв країні світле майбутнє, згадавши що “працював над цим 15 років особисто”. Саме держсекретар зараз координує процес перемовин із виконувачкою обов’язків президента Венесуели Делсі Родрігес та розробляє бачення США щодо майбутнього системи державного управління латиноамериканської держави.
У зверненні третього січня Дональд Трамп стверджував, що Делсі Родрігес приватно озвучила готовність співпрацювати із Вашингтоном, який за словами президента США, тимчасово “керуватиме” країною, доки там не відбудеться чіткий і безпечний перехід влади.
Після цього звернення Делсі Родрігес публічно засудила “брутальне застосування сили” США, яке мало “сіоністські підтексти”, висунула вимогу повернути “єдиного легітимного президента” Мадуро та заявила, що країна “готова захищати свої природні ресурси” і ніколи не стане колонією. Скоріш за все, ці твердження були грою на публіку, аби заспокоїти частину місцевих еліт, які відчувають себе вразливими у поточній ситуації.
Однак після публічних погроз з боку президента США четвертого січня щодо виконувачки обов’язків президента Венесуели, позиція Каракасу кардинально змінилася. Делсі Родрігес заявила, що запросила уряд США до співробітництва над “програмою співпраці, орієнтованою на спільний розвиток”.
Якщо ж офіційний Каракас все таки відмовиться від співпраці, то в США залишаються інші варіанти дій. Зокрема, таки перейти до підтримки опозиції — легітимного президента Едмундо Гонсалеса, який за незалежними підрахунками переміг на попередніх виборах. Однак в такому випадку, США доведеться або здійснити масштабну сухопутну операцію, або домовлятися з місцевими військовими про зміну режиму.
Дональд Трамп уже кілька разів заявив про можливу “другу хвилю” або другий удар в рамках військової операції у Венесуелі, якщо переговори не дадуть результату. Одного разу навіть прозвучала теза про готовність відправити війська в країну та забезпечити “boots on the ground”.
Тож ймовірно, що скоро Вашингтон та Каракас узгодять рамковий документ щодо подальшої взаємодії, який, скоріш за все, передбачатиме відкриття країною нафтогазового ринку для іноземних компаній. Очевидно, що пріоритет матимуть саме компанії із США. За даними медіа, Білий дім також висунув Делсі Родрігес наступні вимоги: припинення наркотрафіку, вигнання з країни представників країн або мереж, ворожих до США (скоріш за все йдеться про Китай, Росію,“Хезболлу”).
Варто нагадати, що керівництво Венесуели, як політичне, так і військове, тісно переплетено із кримінальними угрупованнями, що займаються торгівлею наркотиками. А кошти від продажу нафти до КНР переважно осідали в кишенях лідерів соціалістичного режиму. Тож Вашингтону доведеться якимось чином переконати місцеві “еліти” відмовитися від звичних джерел доходу та впливу. Водночас, останнім є що втрачати, якщо США продовжать удари та морську блокаду.
Зміну режиму та проведення демократичних виборів у Венесуелі Дональд Трамп вирішив відкласти, оскільки “країна потребує тривалого відновлення під керівництвом Америки”. Цей процес за оцінкою президента США може тривати близько 18 місяців і потребуватиме “колосальних коштів”, які будуть відшкодовані доходами від продажу нафти. В цей період “наглядати за процесами у Венесуелі” будуть держсекретар Марко Рубіо, а допомагатимуть міністр оборони Піт Гегсет, віцепрезидент Джей Ді Венс та заступник голови адміністрації Білого дому Стівен Міллер. Після цього періоду повинні відбутися вільні вибори.
Марко Рубіо одразу після операції заявив заявив, що “США не потрібна венесуельська нафта”, однак додав, що Вашингтон “не дозволить, щоб нафтова промисловість Венесуели контролювалася ворогами США” — Китаєм, Росією чи Іраном. Дональд Трамп, у свою чергу, відверто сказав, що необхідно, аби Делсі Родрігес “в короткостроковій перспективі надала США повний доступ до нафти та інших ресурсів їхньої країни”.
В той же ж час значних ефектів на ринку нафти в короткостроковій перспективі навряд чи варто очікувати. Вартість бареля марки Brent майже не змінилася, коливаючись в межах 60-62 доларів за барель. Ринок завмер в очікуванні подальших дій США Венесуели на тлі і так суттєвого надлишку нафти на ринку.
Сама Венесуела через морську блокаду значно скоротився експорт нафти із країни, а державна нафтова компанія PDVSA почала скорочувати видобуток, через брак вільних потужностей зі зберігання. Такий удар по критично важливих доходах посилив тиск на режим в Каракасі, що потенційно пом’якшує його переговорну позиції. За оцінками США, у Венесуели є лише кілька тижнів, перш ніж вона стане фінансово неспроможною без продажу своїх нафтових резервів.
Венесуела не є значним гравцем на ринку нафти, видобуваючи 1,1 млн барелів на добу в листопаді 2025 року (приблизно 1% світового видобутку) та експортуючи 0,95 млн барелів на добу до морської блокади США, та 0,5 млн барелів на добу в грудні під час блокади.
На початку століття Каракас націоналізував активи міжнародних нафтових компаній, які відмовилися надати державній компанії PDVSA ширший контроль. Серед них були американські ConocoPhillips та Exxon Mobil, які подали позови до міжнародного арбітражу, вимагаючи компенсації близько 12 млрд доларів та 1,65 млрд доларів відповідно. У Венесуелі залишилася діяти лише корпорація Chevron, що домовилася створити спільні підприємства з PDVSA.
Найбільші підприємства з видобутку нафти в Венесуелі зараз — Petrolera Sinovensa (PDVSA з China National Petroleum Corporation), Petropiar, Petroboscan і Petromonagas (спільні проєкти PDVSA з американською Chevron), та Petromonagas, (раніше спільне з “Росзарубежнефть”, зараз повністю PDVSA).
Одразу після операції США Дональд Трамп заявив, що американські компанії готові повернутися до Венесуели й інвестувати у відновлення занепалої нафтової сфери. Прибутки від експорту стануть компенсацією за відібрані активи. Однак спершу доведеться вкласти значні кошти у збільшення видобутку. Дональд Трамп припустив, що США можуть субсидувати відповідні зусилля компаній.
За даними Управління енергетичної інформації США, Венесуела володіє запасами в обсязі приблизно 300 мільярдів барелів нафти (17% підтверджених світових, найбільші резерви). Тож в середньостроковій перспективі країна має потенціал суттєво наростити видобуток та експорт нафти, адже ще 1990-х роках країна видобувала приблизно 3-3,5 мільйони барелів на добу.
Важливим фактором є те, що Венесуела продукує так звану “важку нафту” (з високою густиною), на обробку якої технологічно орієнтовані американські НПЗ. За попередні роки США стали найбільш видобувачем та одним із найбільших експортерів нафти, однак їхній внутрішній видобуток — так звана “легка нафта”. Тож для частини НПЗ сировину доводиться імпортувати — переважно із Канади та Мексики.
Дешева нафта з Венесуели може задовольнити потребу США в дешевій енергії для реіндустріалізації економіки, яку давно просуває команда Дональда Трампа. В 1990-х роках латиноамериканська країна була ключовим постачальником нафти для США — близько двох мільйонів барелів на добу, порівняно з минулорічним рівнем в 0,15 млн барелів на добу. Навіть додатковий мільйон барелів на добу від Венесуели дуже посприяє промисловості США.
Білий дім спонукає американські нафтові компанії інвестувати у видобуток в юрисдикції Каракасу та відновлювати занедбалу і зруйновану інфраструктуру. За оцінками міжнародної консалтингової агенції Rystad Energy для повернення видобутку Венесуели до рівня трьох мільйонів барелів на добу необхідно інвестувати 185 мільярдів доларів, а сам процес відновлення триватиме понад десять років. Навіть для утримання видобутку в країні на рівні близько мільйона барелів на добу необхідні інвестиції у розмірі 5,5 млрд доларів на рік.
Низькі ціни на нафту не надто мотивують галузевий бізнес на інвестиції в значне розширення видобутку. В середньостроковій перспективі трейдери прогнозують подальше зниження світових цін. В неділю країни ОПЕК+ (в тому числі Росія та Саудівська Аравія) домовилися продовжити паузу в збільшенні видобутку щонайменше до квітня з огляду на перенасиченість ринку. Аналітики Morgan Stanley оцінюють, що ринок може досягти надлишку в три мільйони барелів на добу в першій половині 2026 року.
Потенційний вихід на ринок додаткової нафти з Венесуели лише посилить тренд на зниження світових цін. три найбільші нафтові компанії США — ExxonMobil, Chevron і ConocoPhillips — поки обережно реагують на заклик Трампа виходити на ринок Венесуели. І переконати їх інвестувати десятки мільярдів доларів для того, щоб потім продавати нафту за ще нижчими цінами ніж зараз, буде доволі складно.
Вночі із 6 на 7 січня Дональд Трамп оголосив, що Венесуела передасть США від 30 до 50 мільйонів барелів нафти, які продадуть за ринковими цінами, а отримані кошти будуть використані на користь обох держав. Оціночна вартість такого контракту становить близько 2-3 мільярдів доларів.
Також Білий дім висунув умови Делсі Родрігес: режим повинен погодитися на виключне партнерство зі США у видобутку та експорті нафти, та розірвати економічні зв’язки з Китаєм, Росією, Іраном та Кубою.
Заява МЗС КНР стосовно операції США у Венесуелі з’явилася аж під вечір третього січня і була на диво стриманою: Пекін висловив “рішуче засудження застосування сили проти суверенної держави та дії проти її президента” і закликав дотримуватися міжнародного права та цілей і принципів Статуту ООН.
КНР до цього часу був ключовим споживачем венесуельської нафти, імпортуючи в минулі роки від 0,5 до 0,7 млн барелів на добу, залежно від місяця. Значну частину поставок Пекін отримував в рахунок погашення боргів Каракаса.
За кілька днів до операції США з десяток танкерів, завантажених приблизно 12 мільйонами барелів нафти, залишили територіальні води Венесуели з вимкненими транспондерами. Більшість із них, з огляду на попередні маршрути, попрямувала до КНР. Трамп згодом заявив, що найбільші покупці Венесуели і далі отримуватимуть нафту.
Намір США переорієнтувати нафтовий сектор Венесуели на себе і заблокувати подальший експорт в КНР не стане катастрофою для Піднебесної, яка більшість нафти імпортує з Росії, Саудівської Аравії та Ірану. Однак це все ж призведе до зростання витрат на енергію в умовах скорочення промислового зростання.
Негативним для України є те, що заміною венесуельської важкої нафти для потреб КНР скоріш за все стане російська Urals, яка є найдешевшою альтернативою серед важких сортів. Тож закупівлі Пекіном нафти у Москви найближчим часом можуть зрости.
Каракас був ключовою складовою китайської стратегії в Латинській Америці. Венесуела є четвертим у світі реципієнтом кредитів від Пекіну — близько 106 млрд доларів з 2000 по 2023 рік. За різними оцінками від 10 до 15 млрд доларів Каракас ще не повернув КНР. Ще близько 5 млрд доларів Пекін інвестував у нафтову промисловість країни за останні 10 років.
При цьому Китай продемонстрував неготовність чи нездатність захищати свій стратегічний актив та свої інвестиції у регіоні і це контрастує з демонстрацією сили з боку США.
В день операції США Росія заявила про неприпустиме посягання на суверенітет Венесуели та закликала звільнити Ніколаса Мадуро. Проте вже за кілька днів МЗС РФ побажало успіхів виконувачці обов’язків президента Венесуели Делсі Родрігес та підтвердило, що конфлікт у Венесуелі потрібно “вирішувати шляхом конструктивного діалогу”. Москва, як і Пекін, вирішила не йти на загострення із Вашингтоном заради Каракаса.
Поки незрозумілою є подальша доля російської присутності у Венесуелі. Каракас був ключовим активом розвідки Москви у Західній півкулі. Тут розташовувалися великі резидентури російських СЗР та ГРУ, російські військові перебували в якості військових інструкторів та навіть особистої охорони Ніколаса Мадуро. З осені, коли посилився тиск США на Венесуелу, ця присутність лише розширилася.
Москва також інколи безоплатно, а інколи в обмін на нафту здійснювала постачання озброєння Каракасу. Росія передала або продала Венесуелі щонайменше два комплекси ППО С-300, десяток систем “Бук М2”, понад десяток систем “Панцир”, 14 літаків Су-30, понад п’ять тисяч ПЗРК “Ігла”. Значну частину цієї техніки обслуговують російські військові.
Зараз в країні знаходяться кілька тисяч російських військових та розвідників. Останні кілька місяців Кремль активно доставляв в Каракас дрони та фахівців з їх експлуатації. Якщо США не натиснуть на Росію та Венесуелу з вимогою, аби російські військові та шпигуни залишили країну, то в наступні місяці вони можуть стати серйозним фактором дестабілізації, здійснюючи диверсії проти нафтової інфраструктури або сприяючи державному перевороту.
Венесуельська нафта також відігравала велику роль у російському експорті тіньовим флотом. “Роснєфть” інвестувала в видобуток в юрисдикції Каракасу щонайменше 5-6 мільярдів доларів і мала ряд проєктів в країні. Частину нафти Москва також отримувала в обмін за військово-технічну та політичну підтримку режиму Ніколаса Мадуро.
Одразу після операції США Дональд Трамп заявив, що Мадуро “побудував кар’єру на порушенні домовленостей і спробах врятувати себе, виграючи час”. Також президент США додав, що “не в захваті від Путіна, який вбиває багато людей”. Ймовірно це був натяк російському диктатору не намагатися затягувати переговори щодо завершення війни проти України.
Операція США у Венесуелі, ідейним натхненником та координатором якої був Марко Рубіо, значно посилила його позиції в команді Дональда Трампа. Для України це позитивний результат. Марко Рубіо — системний політик, який чітко розуміє загрози з боку Росії та потребу підтримувати Україну, реалізувати вихід із війни не на умовах Москви і гарантувати нашій державі подальшу безпеку.
Схоже також на те, що США після успіху в Венесуелі вирішили активніше протидіяти російському “тіньового флоту”. Переконати американські компанії інвестувати у видобуток нафти у Венесуелі можна лише запевнивши, що це не призведе до подальшого перенасичення ринку та падіння цін. А зробити це можна викинувши надлишкову нафту із ринку. Цією нафтою може стати російська. Або просто Дональд Трамп вирішив збільшити тиск на Росію під час переговорів.
Сьомого січня військовослужбовці США здійснили десант та захопили два танкери “тіньового флоту” — Marinera (Bella 1) та M/T Sophia. Обидва судна йшли під російським прапором, а Marinera навіть супроводжували військові кораблі та підводний човен ВМС Росії. Останні, однак, не здійснили жодних дій аби стримати захоплення. МЗС РФ заявило, що “стежить за ситуацією із тривогою”.
Танкер Bella 1, який Берегова охорона США переслідувала з 21 грудня 2025 року, перебуває під санкціями за перевезення нелегальної іранської нафти. Судно відмовилися зупинятися біля берегів Венесуели для огляду та почало втікати через Атлантичний океан до Мурманська. Під час втечі танкер перейменували на Marinera і перереєстрували під російським прапором через Російський морський реєстр судноплавства.
Операцію у Венесуелі слід розглядати і з точки зору електоральних мотивацій Білого дому. Дональд Трамп вже не вперше здійснює вагоме зовнішньополітичне втручання в рік виборів. В 2020 році, до речі теж в ніч на третє січня, він санкціонував ліквідацію одного з керівників Корпусу вартових ісламської революції генерала Сулеймані.
Цього року захоплення Ніколаса Мадуро дозволить президенту США мобілізувати свій електорат навколо дуже важливої теми внутрішнього порядку денного — боротьби з наркоторгівлею. Венесуела тривалий час була одним із ключових, якщо не найважливішим елементом системи наркотрафіку до США. Співпраця офіційного Каракаса з наркокартелями лише загострила ситуацію. США взагалі називали Ніколаса Мадуро, диктатора Венесуели, очільником однієї із найбільших наркомереж світу — “Картелю Сонць” (Cartel of the Suns). Венесуельський диктатор та “наркобарон” у тюрмі в США — справжня перемога, яку легко продати виборцю.
Інший успіх, який може призвести до росту підтримки чинної влади в США, — низькі ціни на бензин. За останні тижні ціни на бензин на американському ринку впали до мінімуму з березня 2021 року – середня роздрібна ціна на бензин становить 2,8-2,9 долара за галон (3,78 літра).
Також втручання США та поступове повернення міжнародних інвестицій у Венесуелу може значно послабити міграційну кризу, в тому числі спричинену біженцями від соціалістичного режиму. Протягом президентства Ніколаса Мадуро за різними оцінками від 7 до 9 мільйонів венесуельців (понад чверть населення) втекли з країни через жахливі умови життя, включно із голодом, та репресії з боку влади. За даними ООН, лише у 2019 році понад 20 тисяч громадян Венесуели загинули внаслідок позасудових страт.
Успіх у Венесуелі, допомога у падінні режиму в Ірані та завершення війни Росії проти України збільшать шанси Дональда Трампа зберегти більшість в Конгресі. Досі перевага Демократичної партії над Республіканською зберігалася в діапазоні 2-4%, і практично всі соціологічні агенції США прогнозують, що на виборах в листопаді демократи отримають більшість в Палаті представників і скоротять відставання у Сенаті. Шостого січня президент США навіть заявив, що “якщо республіканці не виграють проміжні вибори, то його піддадуть імпічменту”.
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
