Після засідання Європейської ради 26–27 червня 2025 року президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила, що Комісія підтримує відкриття першого кластеру переговорів про вступ України до Європейського Союзу. Водночас підсумковий документ Європейської ради щодо майбутнього України в Європейському Союзі не був підписаний прем’єр-міністром Угорщини Віктором Орбаном. Тому офіційні висновки ради передбачають лише намір повернутися до питання в майбутньому.
Що ж це означає і що чекає на Україну далі?
Попри те, що відсутність згадки про відкриття першого кластеру переговорів у висновках Європейської ради фактично не має юридичних наслідків і не заважає подальшій роботі Комісії, позиція Угорщини вже зараз є чітким політичним сигналом про можливість подальшого блокування процесу вступу України. Адже для просування за наступними етапами переговорів – відкриття кластерів та розділів, визначення контрольних показників, закриття розділів, потрібна одностайність держав-членів. Безперечно, позиція Комісії також має значення, оскільки вона відповідальна за всі технічні аспекти, скринінг, оцінку імплементації acquis ЄС, саме на основі її рекомендацій Рада приймає рішення. Та все ж просування в юридичних питаннях переговорного процесу напряму залежить від позиції кожної держави-члена. Тобто, навіть якщо технічно Україна готова, відсутність одностайності у Раді блокує формальне відкриття кластеру переговорів. Тому перед Україною постають проблеми, повʼязані в першу чергу з політикою Віктора Орбана щодо недопущення членства України в ЄС.
Ще в грудні 2023 року, коли на саміті Європейської ради було прийнято рішення розпочати переговори про вступ України, Віктор Орбан, після того як залишив зал засідань під час голосування, що уможливило позитивне рішення ради, заявив, що уряд Угорщини зможе блокувати процес ще щонайменше 75 разів.
Відтоді позиція Віктора Орбана лише загострилася, а питання членства України в ЄС перетворилось на своєрідний політичний інструмент у внутрішній політиці Угорщини напередодні парламентських виборів 2026 року.
Угорщина провела консультативне опитування серед своїх громадян щодо вступу України до ЄС, результати якого показали, що 95% угорців виступають проти. Проте це опитування має сумнівний характер, оскільки уряд країни сам поширював агітацію проти членства України, включно з переліком потенційних «загроз» для Угорщини. Незважаючи на те, що ці результати не мають юридичної сили, вони стали інструментом політичного тиску з боку Орбана, який активно використовує антивоєнні та антиукраїнські настрої в своїй передвиборчій кампанії. Хоча згідно з даними опитувань рейтинг його партії «Фідес» падає, та існує ймовірність, що на виборах 2026 року він втратить владу, зараз він відіграє ключову роль у блокуванні процесу інтеграції України.
Тому перед ЄС, його державами-членами та Україною стоїть завдання вирішити проблему вета Угорщини, щоб не допустити замороження переговорного процесу. Серед можливих варіантів розглядають використання механізму статті 7 Договору про ЄС, який передбачає можливість обмеження прав, включаючи право голосу в Раді, держави-члена у разі систематичного порушення нею європейських цінностей. Однак, через складність застосування, а саме необхідність одностайності при підтвердженні факту наявності порушення, та неготовність ЄС вдаватись до таких радикальних заходів, більш імовірним видається продовження чинної політики: сподівання на зміну влади в Угорщині з паралельним поглибленням секторальної інтеграції України з ЄС та продовження “неофіційного” технічного треку переговорів без ухвалення юридичних рішень з можливим проведенням міжурядових конференцій у форматі 26+1 до змін у позиції Угорщини.
Такий підхід є досить проблемним, зважаючи на ряд факторів. Очікування, що політична зміна в Будапешті відбудеться найближчим часом і це розблокує процес, може не виправдатись, оскільки перемога опозиції не є гарантованою, угорський прем’єр продемонстрував готовність використовувати наявні інструменти для збереження своєї влади. Крім того, питання нацменшини навряд чи втратить важливість для Угорщини, що й надалі може ускладнювати переговорний процес.
Також варто враховувати, що відсутність просування у переговорному процесі може негативно вплинути на готовність України продовжувати впровадження acquis communautaire з такими ж темпами.
Водночас проведення неофіційних переговорів з кандидатом може створити прецедент, який підриває принцип одностайності, тому теж сприймається неоднозначно як варіант подальшого розвитку відносин з Україною.
Можливо ЄС також продовжить вдаватись до позитивних чи негативних санкцій щодо Угорщини, щоб переконати Віктора Орбана зняти вето. Такий підхід раніше частково продемонстрував свою ефективність, але навряд чи Орбан готовий змінити свою стратегічну лінію, особливо зараз коли питання вступу України настільки політизоване.
Тому, незважаючи на визнання недоліків одностайного голосування та необхідності реформ у цьому напрямку, не варто очікувати суттєвих змін, зважаючи на неготовність держав-членів відмовитись від свого права вето, особливо в таких питаннях як розширення ЄС.
Окрім позиції Угорщини, у переговорному процесі, зважаючи на його складність й довготривалість, Україна ймовірно зіткнеться з суто технічними проблемами, пов’язаними з невідповідністю законодавства, необхідністю впровадження реформ, виконання контрольних показників.
Згідно з новими переговорними рамками, прийнятими у 2020 році, процес переговорів організований за 6 тематичними кластерами, які складаються з певних розділів (усього 33 розділи та 2 поза кластерами).
А беручи до уваги необхідність погодження розділів з кожною державою-членом, а також той факт, що окремі розділи можуть бути лише тимчасово “закриті”, поки не буде “закрито” останнього, завжди можна повернутись до попередніх, ветувати подальше просування переговорів може не тільки Угорщина. Це стосується як технічних питань по розділах, які можуть бути важливими для окремої держави (наприклад, сільськогосподарська політика, боротьба з корупцією), так і повернення до проблем у двосторонніх відносинах, хоч переговорний процес в ідеалі має відбуватись згідно з підходом, заснованим на оцінці заслуг.
Уже зараз можна говорити про несприятливу для України позицію новообраного президента Польщі Кароля Навроцького, який заявляв про непідтримку членства України в ЄС, чи неоднозначну політику Роберта Фіцо, премʼєр-міністра Словаччини. Крім того, існує висока ймовірність зміни політики Чехії у результаті парламентських виборів, що пройдуть в жовтні 2025 року. Зараз лідером рейтингів залишається євроскептична партія ANO, на чолі з експремʼєром Андреєм Бабішем, якого ставлять в один ряд з Віктором Орбаном та Робертом Фіцо.
Також можливе повернення до проблеми «спочатку поглиблення – потім розширення», тобто необхідність внутрішнього реформування ЄС до прийняття нових членів, особливо такого великого як Україна. Однак наразі жодна країна, крім Угорщини, не демонструє відкритої протидії вступу України до ЄС.
У цих умовах стратегія України має передбачати декілька паралельних треків: продовження реформ та демонстрація відповідності європейським критеріям, а також дипломатична робота і мобілізація партнерів з метою пошуку механізмів пом’якшення чи обходу системних політичних блокувань. Водночас варто визнати наявність певних викликів у виконанні реформ. Зокрема, реалізація реформи конституційного правосуддя фактично призупинилась: попри завершену конкурсну процедуру, нові судді тривалий час не призначалися, що призвело до відсутності кворуму та тимчасового блокування роботи Конституційного Суду. Під питанням також продовження участі міжнародних експертів у відборі Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, а також реформування Верховного суду. Тому Україні необхідно продовжувати активну роботу над завершенням підготовчих етапів, щоб у разі зняття вето вона могла одразу перейти до офіційних переговорів, а також над імплементацією законодавства, реформуванням у всіх сферах, щоб у майбутньому переговори відбувались ефективно та без затримок.
Для цього Україна може використовувати наявні інструменти, зокрема головну програму фінансової підтримки України від ЄС на 2024-2027 роки Ukraine Facility, розміром 50 млрд євро, які надаються у вигляді пільгових кредитів, грантів та гарантій. Три складові програми включають задоволення фінансових потреб України для підтримки макрофінансової стабільності, реформ та інвестицій, спрямованих на відновлення, реконструкцію та модернізацію України; Ukraine Investment Framework, призначену для залучення та мобілізації державних та приватних інвестицій для відновлення та реконструкції України на підтримку реалізації Плану для України, спрямовану на покриття ризиків операцій; надання технічної допомоги та підтримки для сприяння адаптації України до законодавства та нормативних актів ЄС.
В інтересах України також активно просувати поступове входження в окремі політики ЄС, тобто секторальна інтеграція.
Важливо також підтримувати високий рівень комунікації з усіма державами-членами, вести діалог з потенційно критичними державами-членами, працюючи над усуненням їхніх побоювань. Особливу увагу слід приділяти двостороннім відносинам із окремими державами Центральної та Центрально-Східної Європи, зокрема Угорщиною, Польщею та Словаччиною, а також з Чехією, яка потенційно може посилити скептичні позиції. Цей діалог доцільно вибудовувати як у форматі прямих переговорів, так і шляхом залучення впливових держав-членів — таких як Німеччина, Франція, Італія — для формування спільної позиції та політичного впливу у разі потреби. Також варто превентивно врегульовувати спірні питання у двосторонніх відносинах, аби уникнути їхнього перетворення на інструмент політичного тиску під час переговорів.
Водночас, на рівні ЄС варто активізувати дискусію про реформу процедур розширення, зокрема щодо ролі одностайності в суто технічних етапах переговорів, що сьогодні створює вразливість для всього процесу розширення.
Переговорний процес щодо вступу України до ЄС потребуватиме постійного балансу між технічною відповідністю критеріям та веденням політичного діалогу. Навіть за умов повної імплементації acquis, просування на кожному етапі залежатиме від одностайного схвалення з боку всіх держав-членів, що залишає процес вразливим до політично вмотивованих блокувань, що прецедент із Угорщиною вже продемонстрував.
Паралельно, будь-які інституційні зміни в самому ЄС, зокрема перегляд принципу одностайності, наразі малоймовірні через відсутність політичного консенсусу серед держав-членів.
Процес переговорів може бути найтривалішим етапом у вступі, тому на Україну чекає ще багато завдань та зовнішніх викликів, до чого вона повинна бути готовою.
No posts found!
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
