“Україна ніколи не вступить до НАТО” — заява Валерія Залужного на дипломатичній нараді на початку серпня на кілька днів заполонила інформаційний простір. Колишній Головнокомандувач різко розкритикував Альянс, перспективи вступу та запропонував альтернативу — експедиційні сили JEF.
Чи справді ця оборонна коаліція здатна замінити НАТО, яка її роль в безпековій архітектурі Європи, та що може отримати Україна від розширеного партнерства?
На початку серпня 2026 року відбулася перша з 2024 року нарада керівників закордонних дипломатичних установ України. І так непересічну подію в новинах затьмарила заява на цьому ж заході колишнього Головнокомандувача ЗСУ, чинного посла України у Великій Британії Валерія Залужного, що “Україна ніколи не вступить в НАТО”. Попри те, що заява прозвучала на закритій частині наради, вона одразу потрапила на сторінки ЗМІ.
Валерій Залужний також критично оцінив обороноздатність НАТО, стверджуючи, що “Скоріш за все НАТО буде 12 років, як Україна, переходити на стандарти, які необхідно досягти, щоб хоча б дорівнювати половині рівня Російської Федерації”. Посол додав, що “неможливо приєднатися з тим рівнем розвитку, який є зараз у ЗСУ, до організації, яка володіє доктринами Другої світової війни”. В той же ж час визнав, що “Україні потрібні технології, які на сьогодні ще є в країнах НАТО”, у тому числі щодо антибалістики, космічних можливостей тощо.
Посол України у Великій Британії не забарився озвучити альтернативу НАТО — членство в європейській оборонній коаліції Joint Expeditionary Force, зазначивши, що “здобути гарантії безпеки у військовому союзі, на мою думку, найпростіше саме через JEF”.
Заява Валерія Залужного спричинила чимало дискусій та змусила реагувати речника МЗС Георгія Тихого, котрий підтвердив офіційну позицію: “курс України на вступ до Північноатлантичного альянсу залишається незмінним. На сьогоднішній день немає іншої дієвої системи колективної безпеки, крім тієї, яка існує на основі Вашингтонського договору”. Речник МЗС також додав, що “слова посла щодо перспектив членства України в НАТО були вихоплені з контексту та набули резонансу, хоча у повній цитаті йшлося насамперед про JEF, а не НАТО”.
Валерій Залужний, зазнавши критики, підкоригував свою позицію, стверджуючи що є прихильником НАТО, проте вважає, що Альянс потребує змін. Аргументував це зокрема тим, що Росія вже знайшла способи протидії озброєнню, яке нам передає НАТО, в той час як Україна навпаки стрімко розвивається у сфері технологій.
Колишній головнокомандувач ЗСУ, який подав у відставку після невдалого контрнаступу 2023 року, додав, що НАТО буде готове до вступу України тоді, коли перейде на нові стандарти та доктрини. І знову згадав про JEF як “досить перспективну організацію”.
Joint Expeditionary Force (JEF) – це багатонаціональні експедиційні сили, створені у 2015 році. Мета – швидка реакція на кризи в регіоні Балтійського та Північного морів, Арктиці й Північній Атлантиці. До складу JEF входять десять північноєвропейських країн: Велика Британія, Нідерланди, Данія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Ісландія, Естонія, Латвія, Литва. JEF створені на фундаменті спільного розуміння загроз національній безпеці та дозволяють країнам-учасницям швидко розгортати сили без тривалих політичних узгоджень.
Саме Велика Британія, де працює послом Валерій Залужний, була ініціатором формування JEF. У 2012 році Начальник штабу оборони країни, генерал Девід Річардс, запропонував концепцію JEF як елітних сил для вирішення проблем у Північній Європі, таких як російський саботаж та агресивні дії. А в 2014 році На саміті НАТО в Уельсі, на тлі анексії Криму Росією, офіційний Лондон ініціював створення JEF з потенціалом мобілізації до 10 000 військовослужбовців.
Велика Британія виступає як “рамкова нація” (Framework Nation), тобто надає командну інфраструктуру, номінує оперативний штаб та командувача для кожної операції. Інші дев’ять країн-учасниць долучаються на добровільній основі, виділяючи сили та засоби для конкретних місій.
JEF не є постійними силами з виділеними військовими підрозділами. Натомість вони функціонують як гнучка рамкова структура, що залучає сили зі складу національних армій країн-учасниць для виконання конкретних завдань. Контингенти не передаються під командування Великої Британії, а залишаються під національним командуванням та стратегічним контролем. Країни делегують лише оперативне командування та контроль командувачу операції JEF та можуть відкликати свої сили в будь-який момент.
Фактично це військова структура, зосереджена навколо існуючих спроможностей високої готовності Великої Британії, до якої можуть приєднатися її партнери. Це підтверджується механізмом прийняття рішень “1+1”: для початку операції достатньо згоди Великої Британії та ще однієї країни-учасниці.
Стратегічні рішення щодо розвитку JEF ухвалюють очільники держав-членів на щорічних самітах. Реалізацію спільної політики безпеки та оборони узгоджують міністри оборони також на щорічних зустрічах. Концепції оперативного використання сил та інші військові аспекти двічі на рік узгоджують начальники генеральних штабів. Робочий рівень забезпечують директори з політики та військових питань (рівень 2-зіркових генералів) на регулярних зустрічах.
Joint Expeditionary Force набули повної оперативної готовності (FOC) у 2018 році. Це високомобільні об’єднані сили, здатні проводити операції в усьому спектрі конфліктів – повномасштабні військові дії з використанням всіх видів збройних сил, операції обмеженого масштабу, операції зі стримування для попередження агресії, протидію гібридним загрозам, захист критичної підводної інфраструктури, миротворчі місії.
JEF під час операцій можуть діяти у п’яти оперативних доменах — морському (захист комунікацій, підводної інфраструктури, прибережних зон), сухопутному (оборона території, мобільні операції, логістична підтримка), повітряному (контроль повітряного простору, розвідка, вогнева підтримка), космічному (супутникова розвідка, навігація, комунікації) та кібернетичному (захист інформаційних систем та протидія кібератакам).
Сили JEF поділяються на два основні ешелони готовності, що дозволяють забезпечити як швидку реакцію, так і тривалу підтримку операцій. Передовий елемент це мобільні підрозділи, що перебувають у надзвичайно високій готовності (Extremely High Readiness — EHR) та дуже високій готовності (Very High Readiness — VHR). Ці підрозділи включають сили спеціальних операцій, морську піхоту, парашутні підрозділи, та призначені для розгортання в лічені години та дні.
Основну інтервенційну спроможність становлять авіаційні, механізовані, танкові, артилерійські підрозділи, великі надводні кораблі, підводні човни, що утримуються у стані високої готовності (High Readiness — HR). Вони потребують більше часу та ресурсів для розгортання та забезпечення, проте забезпечують тривалу підтримку операцій та здатність до ескалації.
До 2022 року ключовим елементом діяльності JEF були спільні навчання на всіх рівнях, програми розвитку та забезпечення взаємосумісності. В рамках цього здійснюється тактична інтеграція між підрозділами країн-учасниць, обмін офіцерами, спільні навчальні програми, узгоджуються тактичні доктрини, логістичні протоколи та формуються єдині системи зв’язку та обміну даними. Прикладами є великі навчання, такі як Baltic Protector (2019), Expone (2021), Joint Protector (2021, 2024) та Tarassis (2025).
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році, JEF окрім спільних тренувань почали здійснювати також реальні операції та збільшила активність в Арктиці, Північній Атлантиці та Балтійському регіоні в усіх п’яти доменах. Основні напрямки діяльності включають захист критичної підводної інфраструктури, моніторинг військової активності в Балтійському морі та протидію гібридним загрозам.
Захист критичної підводної інфраструктури, в тому числі енергетичних та комунікаційних кабелів, трубопроводів став особливо актуальним після диверсій на газопроводах Nord Stream у вересні 2022 року та пошкодження газопроводу Balticconnector між Фінляндією та Естонією у Фінській затоці у жовтні 2023 року.
З огляду на підозру у навмисній диверсії щодо Balticconnector, у грудні 2023 року відбулася перше в історії застосування протоколів швидкої активації сил — JEF Response Options — міністрами оборони країн-учасниць. До спільного патрулювання в Балтійському морі з метою захисту критичної інфраструктури було залучено 29 суден та 11 літаків. В той же час те, що НАТО розгорнуло сили швидше за JEF, викликало питання щодо ефективності структури як “першого респондента”.
Друга активація протоколів захисту відбулася в грудні 2024 року внаслідок пошкодження силового кабелю S-link 2 та кабелів передачі даних у Балтійському морі. До спільного патрулювання в Балтійському морі було залучено 28 суден та 6 літаків країн-учасниць JEF. Ця операція щодо відстеження потенційних загроз підводній інфраструктурі координувалася з операцією НАТО Baltic Sentry.
Підґрунтям створення JEF стала концепція НАТО “Framework Nations Concept” (FNC), що заохочує регіональні групи союзників зі спільними інтересами та баченням загроз об’єднуватися для розвитку сил та спроможностей. Планування JEF базується на Стратегічному плані Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі, тим самим відповідає загальним стратегічним цілям НАТО.
JEF створені для того, аби діяти як “перший респондент” (first responder) у кризових ситуаціях, розгортаючи сили за лічені дні та заповнюючи часовий розрив до повномасштабної реакції НАТО. Проте ця часова перевага частково нівелювалася після того, як у 2023 році Верховний головнокомандувач Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі отримав повноваження на швидке розгортання Сил реагування Альянсу.
У жовтні 2023 року лідери країн-учасників Joint Expeditionary Force прийняли Бачення JEF на десятиліття (2023-2033), яке визначило експедиційні сили як такі, що надають “спектр військових опцій для швидкого реагування у сценаріях від субпорогових мирних відповідей до повноспектральних інтервенцій під час кризи чи конфлікту”.
Joint Expeditionary Force доповнюють НАТО, як швидкий та адаптивний інструмент для реагування на загрози, що не досягають порогу застосування Статті 5, але вимагають негайної військової відповіді. Першочерговий фокус та можливості JEF зосереджені в морському та повітряному доменах.
JEF розробляє спеціальні протоколи реагування на загрози в “сірій зоні” — JEF Response Options. Це пакети військових заходів для оперативного реагування у відповідь на кризу, з особливим фокусом на гібридні загрози та захист критичної інфраструктури і передбачають координоване розгортання морських та повітряних сил.
Протоколи швидкого реагування відображені в ширших планах оборони НАТО. JEF використовує стандарти та доктрини НАТО, щоб забезпечити повну технічну та процедурну сумісність для інтеграції сил JEF в операції НАТО. Всі операції JEF проводяться як “асоційована підтримка НАТО” (Associated Support to NATO).
Всі десять країн-членів Joint Expeditionary Force є членами НАТО. JEF не є частиною НАТО, функціонують поза формальними структурами Альянсу, хоча можуть розгортати сили в рамках рішень НАТО. JEF здатні здійснювати весь спектр військових операцій, чим посилюють стримуючий ефект НАТО.
Joint Expeditionary Force має чітке регіональне спрямування з огляду на безпекові інтереси країн-членів — Північна Європа, Арктика, Північна Атлантика та Балтійське море. У фокусі JEF — захист критичної підводної інфраструктури (моніторинг, патрулювання, реагування), торговельних шляхів (в першу чергу в Арктиці, де в пріоритеті протидія зростаючій присутності Росії та КНР).
Водночас, як експедиційні сили, JEF зберігають здатність діяти за межами цих регіонів, якщо цього вимагатимуть інтереси країн-учасниць. В Британії обговорюють можливість розгортання JEF в Україні для забезпечення режиму припинення вогню. Однак про серйозність таких намірів стане відомо лише після завершення війни або активної фази бойових дій.
Не менш важливою за поточну діяльність JEF є роль своєрідної “підстраховки” на випадок паралічу НАТО. Ця роль лише актуалізувалася під час другого терміну президентства Дональда Трампа та подальшої переорієнтації безпекових пріоритетів США в Індо-Тихоокеанський регіон з метою стримування КНР. Можливі перемоги ультраправих політичних сил на виборах в Німеччині та Франції, формування ними урядів з деструктивними поглядами стосовно НАТО, європейської безпеки та загрози з боку Росії лише посилюють загрозу стійкості Альянсу.
Перспективи потенційної ролі JEF підтверджує інтерес інших членів НАТО до вступу. Висловлювали інтерес до вступу Канада, яка вже брала участь в самітах лідерів, Польща, доцільність участі якої викликає суперечки з огляду на фокус на морський та повітряний домени в діяльності JEF, та Німеччина, яка може значно розширити спроможності коаліції.
Тож Joint Expeditionary Force може відіграти значно більшу роль в архітектурі безпеки Європи у випадку, якщо НАТО затріщить по швах. В таких умовах JEF імовірно еволюціонує в повноцінний військово-політичний союз. Регіональна коаліція країн зі спільними поглядами на безпеку та загрози, понад половина членів якої має сухопутні або морські кордони з Росією явно матиме багато мотивації до конструктивної співпраці. Однак члени JEF точно робитимуть все можливе аби зберегти НАТО і бодай ілюзію гарантій безпеки з боку США.
5 листопада 2025 року Україна стала партнером JEF із розширеними можливостями (Enhanced Partner) – першою державою із таким статусом. Однак про вступ України в Joint Expeditionary Force як повноцінний член мова поки не йде.
Всі учасники JEF є членами НАТО, і жодних індикаторів щодо можливості залучення країн з-поза меж Альянсу досі не було. На даному етапі розвитку JEF не є альтернативою Організації Північноатлантичного договору, а навпаки існує завдяки НАТО.
JEF не має власного аналогу статті 5 Альянсу, і саме механізми колективної безпеки та зобов’язань взаємного захисту членів НАТО є фундаментом діяльності коаліції, як інструменту реагування на специфічні загрози. Така ситуація зберігатиметься допоки Альянс зберігатиме достатній рівень функціональності.
Тож Україні точно не варто відмовлятися від руху до членства в НАТО, навіть якщо ця перспектива є віддаленою. Це поки ключовий безпековий формат в Євроатлантичному просторі, що передбачає зобов’язання взаємного захисту, хай якими розмитими вони б не були. Україна вже пробувала вибудувати альтернативні системи гарантій безпеки — Київський безпековий договір, двосторонні гарантії безпеки, однак успіху не досягла.
Країни-учасниці JEF це точно найбільш послідовна у підтримці України частина НАТО, яка чітко бачить загрозу з боку Росії. Вісім з десяти найбільших донорів допомоги за відсотком ВВП є членами JEF. Велика Британія — одинадцята в цьому списку, Ісландія — вісімнадцята. До того ж учасники JEF є лідерами серед країн НАТО за оборонними витратами за відсотком ВПП — ті ж самі вісім держав перевищують 2,5%, Британія планує досягнути цього показника в 2027 році.
Україна цілком здатна розширювати і так доволі продуктивну співпрацю з членами JEF, та шукати нові можливості для взаємодії з коаліцією як платформою. Країни-учасниці та JEF загалом теж мають причини бути зацікавленими у розширенні співпраці, в тому числі через бажання вивчати досвід та інновації України на полі бою.
Сили оборони України мають унікальний досвід ведення повномасштабної війни проти чисельнішого та технологічно розвиненого противника. Зокрема українські військові мають виняткові компетенції, навички та досвід в сферах безпілотних систем (повітряних, наземних, морських надводних і підводних), радіоелектронної боротьби, протиповітряної оборони та децентралізованого управління.
Україна в майбутньому може запропонувати тренувати військових країн-учасниць коаліції. Уже зараз Сили оборони України можуть систематично документувати та передавати бойовий досвід в раніше згаданих сферах, розробляючи відповідні програми.
ОПК України є глобальним лідером у розробці, виробництві та застосуванні дронів. Уже реалізовується чимало спільних проєктів у сфері ОПК між українськими компаніями та підприємствами країн-учасниць JEF, зокрема щодо дронів, НРК, бронетехніки, артилерійських систем, ракетних систем, систем ППО. Члени коаліції є вагомими контрибуторами в рамках Данської моделі стимулювання ОПК України. Це є хорошим підгрунтям для подальшої інтеграції українського ОПК в європейський.
Україна здатна продавати не просто конкретний безпілотник, а модель “Оборони як послуги” (“Defense as a Service”). Україна може надавати не лише обладнання, а й ноу-хау щодо того, як ефективно використовувати та інтегрувати різні системи.
Кожна технологія має свій цикл розвитку: концепція, прототип, валідація, виробництво, бойове розгортання, зворотний зв’язок та модернізація. За звичайних обставин цей цикл може зайняти роки. В умовах війни час між оновленнями вимірюється тижнями. Україна продовжує винаходити та впроваджувати нові технології швидше, ніж будь-хто інший. І всі вони перевірені в боях проти “другої армії у світі”, на відміну від більшості технологій, розроблених деінде.
Критично важливим для європейської безпеки є український досвід побудови багатошарової системи ППО та протидії російським повітряним атакам. Комплекси ППО виробляють та надають країни НАТО, однак досвід України з протидії комбінованим атакам із застосуванням різних типів балістичних ракет, крилатих ракет, дронів, реактивних дронів є унікальним. Затребуваним також є український досвід здійснення далекобійних ударів по військовій інфраструктурі та інфраструктурі подвійного призначення.
З огляду на перспективи широкого застосування Росією методів та засобів гібридної війни в Балтійському морі та в Арктиці, Україна здатна ділитися досвідом протидії саботажу критичної інфраструктури, кібератакам, інформаційним операціям. Цей фокус співпраці актуалізується із кожною російською атакою на підводні кабелі і трубопроводи.
Україна може чимало запропонувати країнам-учасницям JEF, проте отримати може точно не менше. Як уже згадувалося, країни JEF є найбільшими донорами військово-технічної та фінансової допомоги Україні у відсотках від ВВП. Варто намагатися формалізувати довгострокові зобов’язання щодо підтримки України, наприклад на основі пропозиції плану Рютте про виділення 0.25% національних ВВП. Однак співпраця не повинна обмежуватися лише цим.
Країни JEF здійснюють тренування українських військових та цивільних спеціалістів у дотичних сферах, наприклад розмінуванні на суші і в морі. Навчальна операція Interflex є одним із ключових елементів підтримки України з боку Великої Британії та держав-партнерів. В межах програми підготовку пройшли понад 62 тисячі військовослужбовців Сил оборони України.
Українські військові уже беруть участь у навчаннях JEF, зокрема долучалися до Joint Protector 2024. Також представники Сил оборони України, зокрема оператори безпілотників, весною 2026 року взяли участь у навчаннях шведської армії Aurora 26 у рамках розширеного партнерства з JEF. Загалом до навчань були залучені понад 16 тисяч військовослужбовців Збройних сил Швеції та близько 1500 військових із країн-партнерів.
Важливо бути максимально залученими до серії навчань “Lion” в координації з НАТО, запрошення на які Київ вже отримав. Україна повинна демонструвати вигоду від потенційної інтеграції спроможностей та поступово забезпечувати практичну сумісність з силами JEF та НАТО. Мультидоменні багатонаціональні військові навчання “Lion Protector 26” відбуватимуться протягом вересня-жовтня цього року. В наступні роки заплановані “Lion Sentinel 27” та “Lion Shield 28”. Фокус навчань — Північна Європа, Арктика, Північна Атлантика та Балтійське море.
Україна та JEF можуть також розширювати співпрацю в сфері захисту критичної підводної інфраструктури, портів та морських шляхів, обмінюючись досвідом у патрулюванні, проведенні підводного спостереження, використанні безпілотних та інших технологій для виявлення та знешкодження загроз. Цей напрямок співпраці має критичне значення для обох сторін з огляду на російські атаки на портову інфраструктуру і блокаду українського морського експорту, та на зростання кількості гібридних агресивних дій з боку Москви в Балтійському морі.
Попри те, що ОПК України є глобальним лідером у виробництві дронів та загалом стрімко розвивається, потреба в доступі до європейських технологій та виробничих потужностей є величезною. Тож створення спільних підприємств та здійснення спільних розробок із країнами JEF, які мають високорозвинену промислову базу, є логічним кроком для всіх сторін. Окрім Великої Британії та Данії, з якими вже наявний високий рівень співпраці, в першу чергу варто звернути увагу на ОПК та технологічні підприємства Швеції, Нідерландів, Норвегії, Фінляндії.
В країнах-учасницях JEF існує суспільний та політичний консенсус щодо потреби підтримки України. Країни коаліції також підтримують шлях Києва до членства в НАТО. Тісний обмін розвідувальною інформацією, який ніколи не припинився, на відміну від такої співпраці із США, також свідчить про системне сприйняття України як де-факто союзника.
На цьому підґрунті варто рухатися до інституціоналізації співпраці на всіх можливих рівнях, зокрема забезпечувати участь України на щорічних самітах очільників держав-членів, міністрів оборони, начальників генеральних штабів, та в робочих групах на рівні постійних представників. Така співпраця також сприятиме просуванню інтересів Києва в НАТО, оскільки дозволятиме узгоджувати позиції щодо підтримки України перед самітами. Розширене партнерство з JEF є ще одним кроком до членства в НАТО.
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
