2024 рік став справжнім тріумфом для Республіканської партії США: за результатами виборів партія отримала більшість як у Сенаті, так і в Палаті представників, а у президентське крісло після 4-річної перерви повернувся Дональд Трамп. Однак останній рік нерозсудливої політики президента похитнув позиції республіканців у суспільстві, значно підвищивши шанси Демократичної партії на повернення контролю над законодавчою владою.
Про перспективи демократів на цьогорічних проміжних виборах до Конгресу та наслідки їхньої потенційної перемоги для України читайте у статті.
Низка невдалих рішень адміністрації Джозефа Байдена у зовнішній та внутрішній політиці призвели до значного зниження рейтингу Демократичної партії США, у зв’язку з чим республіканці наприкінці 2024 року взяли так звану “government trifecta”, отримавши 220 з 435 місць у Палаті представників та 53 зі 100 місць у Сенаті, зберігаючи більшість в обох палатах Конгресу і до сьогодення. Попри те, що така перевага видається незначною, вона фактично дозволила новообраному президенту Дональду Трампу проводити політику виключно на власний розсуд, не зважаючи на інтереси опозиції. До того ж, серед обраних конгресменів від Республіканської партії абсолютна більшість готова просувати будь-які рішення Білого дому незалежно від того, чи узгоджуються вони з їхніми особистими поглядами або навіть Конституцією й федеральними законами, оскільки публічна незгода часто супроводжується ризиком втрати підтримки виборців, критикою з боку партійного керівництва або появою конкурентів на праймеріз, яких підтримує сам Трамп.
Наразі можна впевнено стверджувати, що другий строк Трампа є менш стриманим і набагато агресивнішим у реалізації його давніх поглядів, що стало справжнім випробуванням для демократичної системи і занурило США у безпрецедентну епоху президентського всевладдя. Глава держави активно використовує свої повноваження всупереч інституційній стабільності (так, немало його суперечливих указів були заблоковані судами) та обирає своє оточення виключно за критерієм особистої лояльності та готовності реалізовувати його програму.
Попри стійку підтримку ядерного електорату “MAGA” усе більше опитувань фіксують спад популярності Трампа та республіканців серед громадян. Передвиборча обіцянка знизити ціни на товари не справдилася — лише 29% респондентів схвалюють політику Трампа щодо економічного регулювання, а понад 60% вважають, що його адміністрація погіршила становище з вартістю життя. Ці показники відображає і зсув у загальному електоральному балансі ще з кінця 2025 року. Опитування Decision Desk HQ (листопад 2025) встановило підтримку демократів у 46% проти 41% у республіканців, а дослідження NPR/PBS/Marist у тому ж місяці взагалі зафіксувало 55% за демократів проти 41% за республіканців.
Наразі середній рейтинг схвалення політики президента на тлі невдалої війни з Іраном вже опустився до ~35% — історичного мінімуму його другого терміну. Відтак, у середині 2026 року — за півроку до проміжних виборів — настрої виборців явно зміщені на користь демократів, що свідчить про можливу втрату республіканцями контролю над Конгресом восени 2026 року.
За майже 1,5-річний строк своєї другої каденції Трамп припустився серії помилок і контроверсійних кроків, які суттєво похитнули як його рейтинги, так і рейтинги його партії. Ми окреслимо лише найсуттєвіші з них.
“Митні“ війни з торговельними партнерами. У квітні 2025 року Трамп продемонстрував список десятків країн із зазначенням нібито митних бар’єрів проти США та нових американських тарифів у відповідь, з чого почалося різке посилення протекціоністської політики та загострення відносин із ключовими торговельними партнерами Америки, насамперед з Китаєм, а також із низкою інших держав. Запровадження підвищених мит мало на меті захист американських виробників, скорочення торговельного дефіциту та стимулювання повернення виробництва до Сполучених Штатів. Водночас така політика призвела до росту видатків для багатьох американських компаній, які залежать від імпортних комплектуючих, а також підвищення цін на окремі товари для споживачів. До того ж, тарифи у відповідь від КНР завдавали суттєвої шкоди експорту (зокрема, сої). Економісти по-різному оцінюють довгострокові наслідки цих заходів: прихильники Трампа наголошують на підтримці промислових регіонів і створенні стимулів для внутрішнього виробництва, тоді як критики вказують на ризики уповільнення економічного зростання та посилення інфляційного тиску. Суспільна реакція також виявилася неоднозначною: значна частина виборців-республіканців підтримує жорсткий курс щодо зовнішньої торгівлі, розглядаючи його як захист національних інтересів, тоді як інші американці висловили обґрунтоване занепокоєння через подорожчання товарів і погіршення міжнародних економічних відносин. Загалом же 57% американців поставилися до таких ініціатив негативно, вважаючи його кроки “нестабільними” і такими, що підштовхнуть інфляцію вгору. Станом на 2026 рік первісна система “взаємних тарифів” у тому вигляді, в якому її Трамп показував на плакаті в квітні 2025 року, переважно не збереглася через інституційний опір. Тим не менш те, що було запроваджено, виявилось неефективним та обернулось шкодою як глобальній економіці, так і економіці США.
Імміграційна політика. Реалізація передвиборчої обіцянки щодо депортації нелегальних мігрантів стала одним із найбільш суперечливих напрямів політики чинної адміністрації. Було значно посилено заходи контролю на кордоні, розширено практику депортацій та обмежено можливості для отримання притулку, що обґрунтовувалося необхідністю захисту національної безпеки та боротьби з нелегальною міграцією. Така політика нерідко супроводжувалася порушенням прав людини, тривалим утриманням мігрантів у спеціальних центрах та розділенням сімей. Масові депортаційні кампанії також викликали занепокоєння щодо їхнього впливу на галузі американської економіки, які значною мірою залежать від праці мігрантів, а жорстка риторика адміністрації сприяла поляризації суспільства та погіршенню міжнародного іміджу США. Представники ICE (Міграційної та митної служби), що ховають свої обличчя, подекуди депортують навіть громадян США, які просто мають іспанський акцент або зовнішність, що повністю суперечить закону та створює їм вкрай негативний образ у суспільстві.
Насильницькі депортації та розгортання федеральних сил у містах призвели до спалахів протестів. Криваві інциденти з убивствами двох громадян США в Міннеаполісі у січні 2026 року шокували навіть ту частину суспільства, яка підтримує окремі напрями анти-імміграційної політики. За опитуванням Reuters/Ipsos, 58% американців вважають, що дії ICE “зайшли занадто далеко”.
Скандали з публікаціями “файлів Епштейна”. Обіцянка оприлюднити результати розслідування справи мультимільйонера Джеффрі Епштейна, який протягом десятиліть організовував сексуальну експлуатацію неповнолітніх та підтримував зв’язки з численними представниками політичної й бізнес-еліти, також була резонансною передвиборчою обіцянкою Дональда Трампа. Значна частина його прихильників очікувала, що нова адміністрація оприлюднить документи, які, на їхню думку, могли б викрити впливових осіб, причетних до злочинної діяльності або її приховування. Однак після повернення Трампа до влади Міністерство юстиції та Федеральне бюро розслідувань офіційно дійшли висновку, що підстав для подальших сенсаційних розкриттів немає, а значна частина матеріалів або не була оприлюднена, або подана з вилученням значних частин тексту та медіа-файлів (зокрема, відкритими є лише 3,5 млн сторінок матеріалів з понад 5 мільйонів). Це викликало гостре розчарування серед частини електорату MAGA, призвівши до конфліктів між прихильниками президента та його адміністрацією, а також стало підставою для звинувачень Трампа у невиконанні власних обіцянок та свідомому приховуванні сексуальної експлуатації неповнолітніх. Додаткової критики ситуації надали повідомлення про те, що сам Трамп у минулому підтримував дружбу з Епштейном, а файли відкрили багато нової інформації про їхні тісні зв’язки, хоча жодних прямих доказів причетності президента до його злочинів оприлюднено не було.
Авантюрна війна з Іраном. 28 лютого 2026 року США та Ізраїль розпочали спільну військову операцію проти Ірану, завдаючи ракетно-бомбових ударів по країні. Попри ліквідацію військово-політичного керівництва Ірану, включно з верховним лідером Алі Хаменеї, Корпус вартових ісламської революції зміг утримати владу та зберегти боєздатність збройних сил. Іран завдав ударів у відповідь по Ізраїлю, а також по території арабських країн Перської затоки, цілячись як в американські військові об’єкти, так і в цивільні об’єкти, включаючи енергетичні та транспортні. Одночасно значно зросли ризики для судноплавства в Ормузькій протоці — одному з ключових маршрутів світового експорту нафти та скрапленого природного газу, через який проходить близько чверті світової морської торгівлі нафтою. Закриття протоки спричинило різке зростання цін на енергоносії, перебої в роботі судноплавних компаній та побоювання щодо глобальної енергетичної кризи, до чого військово-політичне керівництво США взагалі не готувалося. Фактично війна засвідчила некомпетентність адміністрації Дональда Трампа, оскільки поставила під загрозу стабільність світових енергетичних ринків і спричинила загальне здорожчання товарів у США без досягнення реальних стратегічних результатів.
Станом на початок липня 2026 року війна не завершилася остаточно. Після кількох місяців бойових дій США та Іран уклали тимчасову угоду про припинення вогню, яка супроводжується переговорами щодо остаточного врегулювання, але режим тиші неодноразово порушувався, а сторони погрожують один одному ескалацією. До того ж, умови меморандуму, що передбачають створення інвестиційного фонду для відновлення Ірану на сотні мільярдів доларів, для США фактично є капітуляційними, що, звісно, лише погіршить сприйняття цієї вкрай непопулярної війни громадськістю.
Особисте збагачення президента. Друга каденція Дональда Трампа супроводжується безпрецедентною кількістю звинувачень у конфліктах інтересів. Найбільший резонанс викликали прийняття Білим домом розкішного літака від Катару Boeing 747-8 вартістю близько 400 млн доларів, запуск президентом власного мемкоїна $TRUMP, а також отримання понад 1,4 млрд доларів доходу від криптовалютних проєктів, пов’язаних із його родиною. Хоча адміністрація наполягає на законності цих дій, численні експерти з урядової етики, громадські організації та представники опозиції вказували, що поєднання державної влади із масштабною приватною підприємницькою діяльністю підриває довіру до інституту президентства.
На додачу до сумнівних політичних кроків, публічна риторика Трампа характеризується неприйнятним для політика на виборній посаді самовихвалянням, яке вилилося, наприклад, у пропозицію помістити власний портрет на спеціальну серію паспортів США до 250-річчя незалежності. Подібні ініціативи, як-от перейменування Центру Кеннеді, публікація президентом ШІ-зображення себе в образі Христа, перебувають на межі з повноцінним культом особистості, що не може не відштовхнути певну частину нейтральних виборців від підтримки республіканців на виборах до Конгресу.
Серед інших конфліктів з релігійно-консервативною спільнотою виділилася заява Трампа про Папу Римського Лева XIV, якого він у квітні 2026 року звинуватив у нерозумінні питань міжнародної безпеки після критики війни з Іраном, назвав понтифіка “слабким у питаннях злочинності” та “жахливим у зовнішній політиці”, а також додав, що не хоче бачити Папу, який нібито допускає можливість появи в Ірану ядерної зброї. Для побожних американських католиків такий інцидент може стати важливим аргументом, щоб не голосувати за партію президента.
В результаті поступового падіння популярності республіканської адміністрації Білого дому, ще у 2025 році демократи почали відновлювати свої позиції на політичній арені. Яскравою подією стала перемога на листопадних виборах мера Нью-Йорка Зохрана Мамдані, який самоідентифікується як демократичний соціаліст. Безумовно, Нью-Йорк вже багато років є традиційною фортецею Демократичної партії, однак сам факт того, що кандидат з вкрай “лівою” програмою був висунутий на пост мера є що одним свідченням радикального несприйняття громадянами політики чинного уряду. Мамдані на праймеріз переміг Ендрю Куомо, якого підтримувала значна частина демократичного істеблішменту, а згодом здобув перемогу і на виборах мера, де Куомо балотувався як самовисуванець. В подальшому, на праймеріз до Конгресу у червні 2026 року всі троє кандидатів, яких підтримав Мамдані, здобули перемогу над представниками партійного істеблішменту, закликаючи до змін пріоритетів самої партії. Такі результати засвідчили посилення внутрішньопартійної напруги серед демократів між поміркованим крилом, яке прагне розширити підтримку серед право-центристського електорату, та прогресивним крилом, що робить ставку на лівий популізм і позиціонує себе як безкомпромісних борців з Трампом.
Перед виборами до Конгресу 2026 року окрім стандартної агітації, одним із ключових інструментів політичної боротьби є джеррімендеринг, оскільки низка штатів здійснила або прискорила позачергове перекроювання виборчих округів. Республіканські законодавчі органи в таких штатах, як Техас, Флорида та Огайо, використали контроль над процесом редистриктингу для створення карт, які, за оцінками аналітиків, можуть дати їм додаткові мандати в Палаті представників шляхом “розпорошення” (“cracking”) демократичних виборців або їх концентрації в меншій кількості округів (“packing”).
У відповідь демократичні штати, зокрема, Каліфорнія, також розпочали перекроювання округів з метою компенсації втрат та створення більш вигідних для себе округів, що фактично перетворило процес на взаємну ескалацію “виборчої інженерії”. Так, у листопаді 2025 року за ініціативою губернатора Каліфорнії Гевіна Ньюсома у штаті був проведений референдум, за яким виборці проголосували за повернення повноважень щодо перерозподілу округів Легіслатурі Каліфорнії до 2030 року, повністю зосередивши цей процес у руках Демократичної партії.
Для республіканців натомість важливим фактором напередодні проміжних виборів стало рішення Верховного суду США у справі Louisiana v. Callais, яке суттєво звузило можливості застосування §2 Voting Rights Act для оскарження виборчих округів через розмивання голосів расових меншин. Унаслідок цього законодавці в низці штатів отримали можливість для перегляду меж виборчих округів, що забезпечували представництво афроамериканських виборців, які традиційно обирають демократів. Найпоказовішим прикладом стала Луїзіана, де після рішення Суду було відкладено праймеріз до Палати представників США, щоб законодавчий орган встиг ухвалити нову карту округів (що стало безпрецедентним випадком в американській виборчій практиці після подачі закордонних голосів). Це рішення може стати важливим інструментом для Республіканської партії у боротьбі за збереження більшості в Палаті представників, адже відкриває додаткові можливості для редистриктингу в політично вигідний спосіб.
За оцінками аналітиків, сукупний ефект джеррімендерингу може дати республіканцям чисту перевагу в кількох місцях у Палаті представників попри падіння рейтингів, однак це зовсім не гарантує їм контроль над Конгресом.
Республіканці й зараз мають доволі крихку більшість у Палаті (220 місць). Історично партія президента майже завжди втрачає місця на мідтермах — у середньому близько 28 місць з 1934 року. Тому прогнозисти оцінюють шанси демократів на повернення Палати як вищі за 50%. У Сенаті ж республіканці мають 53 місця проти 47, а для контролю демократам потрібно 4 місця. Більшість рейтингів (Cook Political Report, Inside Elections) вважають боротьбу за Сенат вкрай непередбачуваним, віддаючи невелику перевагу республіканцям. При цьому, втрата більшості в Конгресі означатиме, що Дональду Трампу однозначно не вдасться безальтернативно проводити лінію своєї адміністрації в останні 2 роки своїх повноважень.
Можна стверджувати, що навіть часткова перемога демократів означатиме збільшення впливу прихильників Києва у Вашингтоні. Як зауважено в аналітиці The Ukrainian Review, “демократи традиційно виступають за стабільну підтримку Києва, і більшість у Конгресі значно спростила б ухвалення фінансування для України”. Наприклад, Демократична партія віддає перевагу багаторічним пакетам допомоги для уникнення перерв у фінансуванні — як це було після 2022 року. За відсутності суперечок щодо числа голосів демократи могли б закріпити такі надання таких пакетів на законодавчому рівні.
Імовірні сценарії можуть виглядати так:
1) Демократи контролюють лише Палату представників: нижня палата зможе ухвалювати великі оборонні бюджети і санкційні пакети. Ухвалені нею закони сприятимуть Україні, але Сенат під контролем республіканців може стримувати законодавчі ініціативи – наприклад, блокуючи призначення голів урядових структур чи скорочуючи обсяги допомоги через доповнення до резолюцій. Як попереджають експерти: “за несприятливого сценарію республіканці можуть затримати або зменшити фінансування України для отримання поступок у питаннях внутрішньої політики”.
2) Демократи контролюють і Палату, і Сенат: за такого сценарію просування підтримки спростилося б майже до максимуму. Законодавчі акти легше проходили б обидві палати, зупинити введення яких в дію могло б лише вето президента, для подолання якого, однак, в обох палатах навряд знайдеться необхідна кількість голосів.
Відтак, якими б не були результати проміжних виборів, серед пріоритетів української зовнішньої політики має бути підтримання відносин довіри з обома партіями США і з президентом Трампом, зокрема, оскільки тільки такий варіант дій гарантує стабільність американської підтримки як у короткостроковій, так і довгостроковій перспективі. Навіть за перемоги демократів важливо зберігати й розширювати контакти з різними течіями всередині Республіканської партії – традиційними консерваторами, представниками релігійного крила, прихильниками зовнішньополітичного ізоляціонізму, поміркованими республіканцями та частиною руху MAGA. Формування двопартійного консенсусу щодо України зменшує ризик того, що питання військової та фінансової допомоги стане заручником внутрішньополітичної боротьби у США.
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
