ОПК України: cтвольна артилерія та міномети

Михайло Шершун

Виробництво ствольної артилерії та мінометів є однією з ключових ланок оборонної спроможності України. Вітчизняний ВПК здійснює серійне виготовлення самохідної “Богдани”, її причіпної версії, а також активне нарощення випуску мінометів. Водночас галузь залишається вразливою: залежність від імпортних складових, обмежене фінансування та невизначеність із ключовими підприємствами ставлять під загрозу подальший розвиток. У відповідь формується система компенсаторних рішень — від міжнародної кооперації до спроб глибшої локалізації.

Які перспективи і проблеми розвитку виробництва ствольної артилерії й мінометів в Україні — читайте у цій статті.

Зміст

Левовий шмат, а часто навіть більшість втрат у конвенційних симетричних війнах теперішнього та минулого століття припадає на дію артилерії: показники становлять близько 50-70% для обох Світових воєн, Корейської війни, війни Судного дня, Ірано-Іракської. З огляду на очевидний брак та закритість даних відсутня змога надати точний показник для Російсько-української війни, проте попередні оцінки для 2022-2023 років коливаються від 60 до навіть 80%. І хоча зараз найбільше втрат ЗС РФ несуть від українських дронів, артилерія міцно тримається на другій позиції.

Російське вторгнення поставило перед Україною питання поповнення та заміни власного парку ствольної артилерії руба — неминуче вичерпання в умовах інтенсивного застосування повномасштабної війни як ресурсу стволів радянських гармат, що дісталися Україні у спадок від УРСР, так і бойові втрати самих комплексів, майже одразу змусило керівництво держави звертатися до західних партнерів із запитом на постачання саме артилерійських систем. Відтак, уже у квітні 2022 року Сили оборони України отримали перші західні поставки — 6 причіпних гаубиць M777 калібру 155-мм, передані Австралією. Згодом надійшла допомога і від інших партнерів, і станом на зараз СОУ використовують вкрай широкий “зоопарк” артилерії західних та радянських калібрів, хоча частка останніх поступово зменшується з причин втрат та відсутності виробництва для заміни, в умовах чого єдиним джерелом поповнення залишається закупівля систем чи комплектуючих там, де вони ще залишаються у світі. Паралельно із першими поставками західної артилерії розпочалося не афішоване серійне виробництво вітчизняної САУ 2С22 “Богдана”.

Передумови виробництва

Рішення про поступовий перехід української армії на калібри західного зразку (у першу чергу — саме 155-мм) було де-факто прийняте ще під час каденції п’ятого президента, оскільки Україна зіткнулася із анексією Криму та війною на Донбасі, не маючи власного виробництва ствольної артилерії — наявні підприємства ВПК за час незалежності не отримували замовлення на розробку нових систем, натомість концентруючись на ремонті, відновленні та модернізації вже наявного досить обширного радянського артилерійського спадку. Розробка системи 2С22 стартувала у 2016 році, перша одиниця техніки була готова у 2018 році, виробник — Краматорський завод важкого верстатобудування (КЗВВ). Проте подальший процес де-факто зупинився через низку негативних чинників: бюрократичні перепони, суперечки між Міноборони та КЗВВ, проблеми із закупівлею снарядів 155-мм, а у 2021 році — банкрутство виробника шасі для САУ, ПАТ “АвтоКрАЗ”. Паралельно із розробкою та випробуваннями “Богдани” у публічному простору велись дискусії щодо загальної доцільності розробки власної артилерійської системи, в якості альтернативи найчастіше пропонувалась чеська система Dana-M2, рішення про закупівлю якої було прийнято у 2018 році — спершу мова йшла про 66 одиниць, згодом число зменшилося до 26 одиниць техніки.

Серійне виробництво ствольної артилерії

Точна дата запуску серійного виробництва невідома, однак це відбулося у першій половині 2022 року. САУ “Богдана” була прийнята на озброєння СОУ за спрощеною процедурою — це означає, що частина випробувань, які на початок року вторгнення РФ ще не були проведені, вірогідно, були пропущені, аби суттєво скоротити витрати часу. Проблема закупівлі снарядів, враховуючи західні поставки, також зникла, проте невирішеним залишалось питання шасі для САУ — АвтоКрАЗ не міг забезпечити КЗВВ шасі, крім того саме шасі КрАЗ-63221, використане у першому зразку 2С22, викликало критику як недостатньо надійне.

Тимчасовим рішенням стало використання наявних шасі МАЗ-6317, тієї ж колісної формули 6х6, однак це, з того очевидного факту, що МАЗ — білоруське підприємство, не було вирішенням проблеми навіть у середньостроковій перспективі, скоріше компромісом, продиктованим потребою запустити серію без затримок. Згодом САУ отримала своє теперішнє шасі Tatra T815-7, повнопривідне шасі високої прохідності з колісною формулою 8×8, яке добре зарекомендувало себе у збройних силах завдяки надійності.

Хоча ключовою ланкою у виробництві 2С22 виступає КЗВВ, у процес залучені й інші вітчизняні та закордонні підприємства. Інформація про деталі відсутня у вільному доступі, проте у квітні 2025 року директор Агенції оборонних закупівель А. Жумаділов зазначив, що 85% комплектуючих для системи виготовляються в Україні, і до кінця поточного року показник має зрости до 95%, до того ж відомо, що один із найскладніших елементів гармати — ствол — виробляється в Україні на КЗВВ.

Незважаючи на це, залишаються критичні залежності. Найбільш очевидною є залежність від імпортного шасі Tatra, вже стало вузьким місцем при виробництві, і подальше нарощування неможливе у разі, якщо не буде гарантовано розширених стабільних подальших поставок або не буде розроблено вітчизняну альтернативу. Вантажівки Tatra T815-7 8×8, які використовувалися для виробництва останніх бачених екземплярів САУ, були отримане зі складів Міноборони — саме шасі зняте з виробництва у 2025 році, і у подальшому вітчизняна промисловість буде змушена перейти на Tatra Phoenix 8×8. І хоча технічно це не має стати суттєвою складністю, оскільки сама артилерійська установка передбачає встановлення на різні шасі, залишається відкритим питання щодо темпів та обсягів виготовлення, а отже і поставок цих вантажівок.

Варіант розробки також власного шасі в теорії є більш бажаним, адже дозволяє збільшити степінь локалізації та, вірогідно, зменшити вартість, однак на практиці складнішим варіантом для реалізації, оскільки доля АвтоКрАЗу залишається невизначеною, попри той факт, що у травні 2024 року ВРУ наклала до кінця воєнного стану та ще на 2 роки після його завершення мораторій на банкрутства підприємств стратегічної інфраструктури, до яких належить і АвтоКрАЗ. Про діяльність підприємства під час війни нічого не відомо.

Навіть так, АвтоКрАЗ акумулював боргу на загальну суму понад 12 млрд. гривень, і маловірогідно, що його майбутнє, за умови відсутності реструктуризації боргу, буде хорошим. Завод може стати постачальником (або одним із них) шасі для системи 2С22, а саме — КрАЗ-63221, у випадку якщо йому буде гарантована певна фінансова стабільність за рахунок державного замовлення. Хоча дане шасі зазнало критики, в умовах повномасштабної війни його використання дозволило б як зменшити вартість системи, так і спростити виробництво САУ, що у підсумку дозволило б СОУ отримати більшу кількість артилерії. Попри факт обмежених ресурсів, враховуючи вкрай обширні потреби, державі доречно використовувати як іноземне шасі, так і власне — подібний підхід дозволяє мінімізувати ризики, особливо якщо згадати про обстріли українських підприємств за час війни.

Виклики на шляху розширення виробництва

Сьогодні Україна має одні з найвищих темпів виробництва САУ у світі, і найвищі — у Європі. Так у кінці 2023 року президент Зеленський ствердив, що виробництво досягло позначки у 6 2С22 на місяць, що співрозмірно з обсягами випуску німецької PzH 2000. У квітні 2024 було озвучене число уже в 10 одиниць, що перевищило вже показники французького CAESAR, а у жовтні того ж року — про темпи до 18-20 одиниць на місяць, ці ж числа у березні 2025 року підтвердив директор Української ради зброярів (УРЗ) Ігор Федірко, додавши ще про наявність угоди із європейським виробником про поставки 115 одиниць шасі за 3 роки. Також президент ствердив, що за 2024 рік було виготовлено 154 артилерійські системи.

Потужність українського виробництва САУ “Богдана” на 2025 рік оцінюється у 40-60 одиниць на місяць, що є колосальним зростанням, і, за непідтвердженими публічно даними, наразі темпи виробництва відповідають нижній межі заявлених можливостей — Україна планує підтримувати подібний темп, а можливо і нарощувати, принаймні найближчі роки.

Тим не менш, очевидно, що складне технологічне військове виробництво у державі, яка воює, неминуче буде стикатися із викликами на багатьох етапах, однак ключими наразі можливо назвати 2 фактори: шасі та фінанси.

Як було зазначено вище, за час існування 2С22 змінила вже 4 шасі, при чому наразі ми маємо змогу закуповувати лише 1 з них — Tatra Phoenix 8×8, проте у вільному доступі відсутня інформація про конкретну угоду на виробництво саме даного шасі для потреб України. Також в якості можливого іноземного шасі неодноразово згадувалося MAN 6х6. Німецький концерн Rheinmetall, який є співвласником RMMV (Rheinmetall MAN Military Vehicles), оголошував про плани розширення виробництва в Україні, включаючи військові вантажівки. Теоретично, це могло б включати як поставки, так і навіть спільне виробництво шасі для українських потреб, у тому числі для “Богдани”. Однак конкретні деталі про контракти саме на шасі MAN для вітчизняної САУ деталі відсутні.

Відтак, затримки у поставках шасі сповільнюють виробництво, і, навіть у разі укладення додаткових угод на закупівлю шасі, темпи виробництва військових вантажівок, принаймні на перших етапах, не встигатимуть за можливостями українських виробничих ліній.

Фінансова сторона питання згадується рідше, однак вважаємо, що її потрібно розглянути для розуміння можливих викликів на шляху нарощення виробництва. За озвученою інформацією, вартість однієї САУ “Богдана” складає близько 2,5 мільйонів доларів, що суттєво дешевше наявних у нас сучасних західних аналогів, а високий степінь локалізації виробництва сприяє тому, що ці кошти залишаються в національній економіці, у подальшому частина з них повертається у вигляді податків. У 2025 році оборонний бюджет України склав 2,23 трлн. гривень, або 26,3% ВВП, що є найбільшим відносним показником у світі. Орієнтовно 20% від цієї суми спрямовано на закупівлю озброєнь, що становить близько 10,5 млрд. доларів США. Якщо взяти нижню межу озвученого вітчизняного потенціалу виробництва 2С22, а саме 40 одиниць на місяць, і припустити, що вище цього виробництво збільшуватися не буде, виходить сума в 100 мільйонів щомісячно, або ж 1,2 млрд. доларів США щорічно. Враховуючи обширні потреби СОУ в багаточисельній номенклатурі іншого озброєння та амуніції, можемо висловити сумнів у можливості українського уряду стабільно виділяти подібну суму на закупівлю САУ “Богдана”, відтак українському уряду слід і надалі шукати можливість профінансувати виробництво за данською моделлю.

Причіпний варіант “Богдани”

Обидва описані виклики уже зараз впливають на роботу нашого ВПК, і були випрацьовані компенсаторні механізми, одним із яких стала розробка причіпної артилерійської системи на базі гармати від 2С22, про що стало відомо ще в кінці 2023 року. Якщо не брати до уваги певні ситуації, у яких використання причіпної артилерії буде більш ефективним на полі бою, аніж самохідної, то ключовими сильними сторонами причіпних гармат є їх менша вартість та простота в обслуговуванні й ремонті (якщо порівнювати із САУ). Самохідні ж установки є більш жаданим варіантом для військових, оскільки потребують меншого часу на розгортання та згортання, пропонують в рази вищу мобільність, а також захист і комфорт розрахунку.

Зрозуміло, що кінцева мета закупівель полягає не в самій акумуляції артилерійських платформ, а в формуванні та підтримці необхідного рівня вогневої спроможності. Таким чином, реальна військова корисність та ефективність актуалізуються не через факт володіння платформою, а через її функціональне призначення — здатність здійснювати вогневе ураження та досягати тактичних і оперативних переваг. Тобто, причіпна арт. система є необхідним компромісом в умовах відсутності достатньої кількості шасі. Додатковою перевагою, з ремаркою, можемо назвати вартість, яка оцінюється в приблизно 1,5 млн. доларів США, що на 40% менше вартості самохідного варіанту. Потрібно зазначити, що цифри необхідно оцінювати з оглядкою на те, що менший показник мобільності може призводити до більшого показника втрат артилерійської системи, відтак нижча ціна не гарантує ефективне використання ресурсів.

Перші зразки були представлені в кінці 2024 року, однак українська армія отримала причіпну “Богдану” лише в першому кварталі 2025 — перше підтвердження застосування надала 47-а ОАБр, яка отримала невідому кількість систем 2Г22 “Богдана-БГ”, які використовують лафет радянської системи 2А36 “Гіацинт-Б”. Наразі причіпна “Богдана” використовує лафети наявних на складах гармат армії СРСР, проте до кінця року має бути представлено гармату з лафетом українського виробництва, 2П22 “Богдану-Б”.

Точні числа виробництва саме причіпної версії не були озвучені, однак з огляду на темпи виробництва САУ у 40 одиниць з перспективою росту до 60, а також той факт, що саме шасі є вузьким місцем виробництва, можемо припустити, за умови що не існує інших, невідомих нам стримуючих факторів, є потенціал до випуску ще близько 20 одиниць “Богдани-Б” на місяць, також з перспективою росту.

Інші зразки артилерійського озброєння: міномети та радянська зброя

Виробництво мінометів та мін стало одним із найбільш помітних напрямків розвитку ВПК України під час повномасштабної війни. Початок серійного виробництва та надходження у війська мінометів українського виробництва припав ще на часи АТО/ООС, а після прямого вторгнення РФ наявні потужності були нарощені, і, хоча точні цифри не оприлюднюються, місячний показник виробництва слід оцінювати у кілька сотень, які включають у себе 60-, 82- та 120-мм міномети. Основними виробниками виступають державна АТ “УОП” та приватна ТОВ “Українська Бронетехніка”.

Артилерійські системи радянського зразку Україна не виготовляє, оскільки, як зазначалося раніше, було прийняте рішення про перехід на західні калібри, однак має промислову інфраструктуру для підтримки наявних систем. Зокрема, ДП “Шепетівський ремонтний завод” має змогу відновлювати та ремонтувати САУ 2С1 “Акація” й 2С3 “Гвоздика, а ПАТ “Старокраматорський машинобудівний завод” ще до вторгнення освоїв виробництво стволів 122- й 152-мм, що дозволяє суттєво продовжити термін служби арт. системи. Також необхідними засобами для виробництва цих стволів має володіти КЗВВ, однак відсутні підтвердження, чи випускає завод їх. Єдина система, стволи для якої Україна не має змоги виготовляти, — це 2С7 “Піон”, 203-мм.

Міжнародна кооперація

Якщо у випадку виробництва артилерійських пострілів Україна вдалася до широкої міжнародної кооперації з не однією державою Європи, то у питання виробництва ствольної артилерії керівництво держави явно взяло курс на максимально можливу локалізацію виробництва і, за винятком критичного фактору іноземного шасі, досягло у цьому успіхів. Попри очевидні технологічні та політичні переваги, спільне виробництво несе у собі загрозу росту вартості кінцевого продукту, якщо кооперація передбачає залучення дорожчої європейської робочої сили, а також ризики політичного характеру і витоку даних. Винятком тут може слугувати британська оборонна корпорація BAE Systems, яка у листопаді 2024 оголосила плани щодо запуску виробництва гаубиць M777 в Україні, але станом на зараз невідомо, на якому етапі реалізація проекту.

Відтак тою формою кооперації, яка наразі зарекомендувала себе у виробництві ствольної артилерії українським ВПК є так звана “данська модель”, при якій держави-партнери за власний кошт замовляють в українських виробників військову продукцію для України. Так Данія у 2024 році профінансувала виробництво 18 САУ “Богдана” у рамках пакетного замовлення на загальну суму 180 мільйонів євро. За такою моделлю загалом вдалося залучити понад 1 млрд. доларів США за весь 2024 рік від держав ЄС, Британії та Норвегії, однак відсутні дані, чи були спрямовані якісь кошти з цієї суми на додаткове замовлення 2С22.

Іншим способом міжнародної кооперації, який Україні варто розглянути принаймні у довгостроковій перспективі, є ліцензійне виробництво в самій Україні західної техніки, зокрема шасі для САУ. Звісно, якщо підтвердиться інформація, що завод Rheinmetall в Україні буде випускати у тому числі шасі для артилерії, то потреба у цьому має зникнути, однак наразі подібного підтвердження не було.

Однак, хоч міжнародна кооперація відсутня у питанні виробництва ствольної артилерії, вона активно розвивається у суміжній сфері ремонту та обслуговування переданої Україні західної техніки, що дозволить суттєво скоротити логістичні та часові витрати на ремонт цієї техніки, оскільки раніше її доводилося відправляти у Європу для цього.

Так, засноване у липні 2024 ТОВ “КНДС УКРАЇНА” (дочірнє підприємство Франко-німецького холдингу KNDS) планує обслуговувати САУ PzH 2000 і CAESAR, танки Leopard 1 і 2, зенітні установки Gepard, бронемашини AMX-10 RC.

У квітні 2024 року була підписана угода з українським урядом, в рамках якої Британська BAE Systems організує в Україні ремонту та обслуговування техніки власного виробництва: перш за все мова про 105-мм гаубиці L119, із курсом на розширення номенклатури, що в теорії може включати БМП Bradley і CV90, САУ M109, САУ Archer, танки Challenger, САУ AS-90.

Інший, менш системний формат співпраці, розвинувся із польською PGZ (Polska Grupa Zbrojeniowa), яка, на відміну від попередніх описаних компаній, не стала створювати в Україні окремі виробничі потужності, а просто направила групи своїх фахівців для ремонту та обслуговування своєї техніки, зокрема САУ Krab, в Україну. Цей формат співпраці теж вигідний у військовому аспекті, проте не призведе до розвитку українського ВПК.

Кооперація у сфері виробництва мінометів також обмежена, що, вірогідно, зумовлено простотою виробництва відносно інших військових засобів, проте відомо, що одне із підприємств зі складу УОП (доречно припустити, що це ДАХК “Артем”, оскільки саме воно виготовляє міномети) уклало партнерську угоду з іспанською Escribano на виробництво військових засобів, серед яких фігурують міномети, проте деталі не розкриваються.

Резюме

Український ВПК володіє обширними потужностями виробництва ствольної артилерії та мінометів, а обсяги випуску даної продукції є одними з найвищих у світі. В умовах війни було успішно запущене серійне виробництво САУ “Богдана”, нарощений випуск мінометів, і при цьому оборонна промисловість у даній сфері все ще володіє потенціалом для зростання. Одночасно з цим формується мережа спільних або західних підприємств для обслуговування західної техніки, яка була надана СОУ. У інтересах України сприяти розширенню номенклатури техніки, яка може проходити обслуговування та ремонт в межах нашої держави.

Перспективи розширення полягають у залученні зовнішнього фінансування за датською моделлю, інвестицій або замовлень у разі дозволу на експорт зброї. Український уряд наразі є головним джерелом фінансів для даної гілки ВПК, однак його спроможності суттєво обмежені через вкрай обширні потреби СОУ, а подальший суттєвий ріст обсягів військового бюджету є малоймовірним, тому залучення іноземних коштів у сферу виготовлення ствольної артилерії має бути пріоритетним напрямом у даній підгалузі. Те ж стосується і виробництва мінометів — виробничі потужності не працюють на 100% через брак коштів у держави на замовлення.

Для зручності наводимо таблицю порівняння української 155-мм артилерії із західними аналогами.

Таблиця. Українська 155-мм артилерія і західні аналоги
Артилерійська система Шасі Виробник Походження Темп виробництва Вартість
САУ “Богдана”
Колісне
КЗВВ
Україна
Оціночно від 40 шт/місяць
2,5 млн. доларів США
“Богдана-Б”
Причіпна
КЗВВ
Україна
Оціночно від 20 шт/місяць
Оціночно 1,5 млн. доларів США
PzH 2000
Гусеничне
KNDS Deutschland
Німеччина
6-7 шт/місяць
19,3 млн. доларів США
CAESAR
Колісне
KNDS Franc
Франція
8-12 шт/місяць
4,26 млн. доларів США
AHS Krab
Гусеничне
Huta Stalowa Wola
Польща
2-3 шт/місяць
11,46 млн. доларів США
M777
Причіпна
BAE Systems
Британія
4-8 шт/місяць
3,7-3,9 млн. доларів США
Zuzana
Колісне
ZTS Special
Словаччина
6-12 шт/місяць
6,45 млн. доларів США
M109
Гусеничне
BAE Systems
США
4-6 шт/місяць
17,8 млн. доларів США
RCH 155
Колісне
KNDS Deutschland
Німеччина
1-2 шт/місяць
12,5 млн. доларів США
Archer
Колісне
BAE Systems AB
Швеція
1-2 шт/місяць
10,4 млн. доларів США

Стримуючими факторами, крім фінансового, є брак стабільних поставок шасі (та, власне, угоди на такі поставки) для 2С22. Так як в умовах війни фактор часу є критичним, державі слід розглядати саме іноземних виробників, конкретно — європейських, для вибору шасі.

Україна уже має потужності, аби забезпечити себе артилерією самостійно, проте для подальшого розвитку даної галузі критично важливим є залучення зовнішніх інвестицій. При цьому відносно невелика для галузі вартість арт. системи вкупі із високим темпом виробництва робить сферу ствольної артилерії конкурентною нішею для експорту після завершення війни, оскільки в умовах переозброєння Європи перед лицем потенційної російської загрози та зміни фокусу уваги головного гаранта безпеки — США — на тихоокеанський регіон ключову роль гратиме здатність забезпечити європейські війська достатньою кількість гармат, а українські потужності зараз дозволяють це реалізувати не лише швидко, але й за суттєво меншу ціну.

Примітки

1. Посилання тут

No posts found!