Рідкісноземельні елементи (REE) – це критична сировина, що лежить в основі глобальної безпеки та «зеленої» економіки. Україна, володіючи одним із найбільших невикористаних потенціалів РЗЕ у Європі, тримає в руках геополітичний важіль, здатний змінити світовий баланс постачання та знизити залежність Заходу від монопольних виробників.
Цей матеріал аналізує, як стратегічне партнерство із партнерами дозволить Україні мобілізувати свій значний ресурсний потенціал та сформувати модель повного циклу. Дослідження оцінює інвестиційні потреби, внутрішні та зовнішні бар’єри й обґрунтовує пріоритетність гібридної стратегії, яка забезпечить країні мільярдні експортні надходження, технологічний трансфер та стратегічну інтеграцію у західні високотехнологічні ланцюги, що є необхідною умовою для економічної стійкості.
Рідкоземельні елементи, Rare Earth Elements (REE) – це група з 17 металів, необхідних для сучасного промислового та технологічного прогресу. Їхні родовища складно знайти у високих концентраціях і складно видобувати та очищувати, що створює геополітичні виклики щодо їх постачання. Наразі технологічних замінників для багатьох REE немає, тому країни-імпортери прагнуть диверсифікувати постачання. Водночас Україна демонструє значний потенціал у сфері критичних матеріалів: за оцінками експертів, на її території розташовані важливі родовища титану, літію, графіту і ряду рідкісноземельних елементів. Освоєння цих ресурсів має стратегічне значення, оскільки може суттєво зміцнити економіку України, залучивши інвестиції для відновлення, та сприяти зниженню залежності Заходу від Китаю.
Рідкісноземельні елементи (РЗЕ, англ. REE) – хімічні елементи, які використовують як критичну сировину у високотехнологічних виробництвах. До цієї групи входять лантаноїди: лантан, церій, празеодим, неодим, прометій, самарій, європій, гадоліній, тербій, диспрозій, гольмій, ербій, тулій, ітербій та лютецій. Скандій та ітрій включають до РЗЕ, оскільки їхні властивості та промислове використання аналогічні лантаноїдам.
Усі ці елементи формують основу для виробництва високоефективних магнітів, електродвигунів, акумуляторних компонентів, оптичних систем і датчиків. Вони відіграють ключову роль у секторах оборонних розробок та відновлюваної енергетики, де стабільне постачання REE визначає можливість масштабування технологічних процесів та конкурентоздатність виробництва.
Україна має достатньо цінних родовищ, які містять в собі рідкісноземельні елементи. Проте підтверджених сучасних оцінок запасів майже немає, майже всі дані були отримані від 30 до 60 років тому. Крім того, близько половини всіх покладів РЗЕ на території України опинилися на окупованих територіях.
Серед них виділяється Азовське родовище (Донецька область), яке містить багато цінних елементів, включаючи неодим, празеодим, церій та лантан. Згідно з застарілими оцінками, запаси родовища становлять близько 5 млн тонн оксидів REE при концентрації 3-5%, що позиціонувало його як найбільше в Європі до нових геологічних відкриттів на континенті.
До економічно привабливих об’єктів належить Кременчуцьке родовище (Полтавська область), де REE можна видобувати з відходів діючого титанового виробництва без потреби в нових гірничих роботах, та Майдан-Вільське родовище (Кіровоградська область), запаси якого сягають 800 тис. тонн оксидів REE, які можливо вилучити як побічний продукт цирконієвих руд. Менші за масштабом родовища, такі як Новополтавське та Волноваське, потребують детальної розвідки для підтвердження обсягів. Згідно з деякими оцінками, заснованими ще на застарілих даних, потенціал підконтрольних територій України може складати понад 6 млн тонн оксидів REE, що ставить країну в число світових лідерів за даними ресурсами, але також вказує на потребу невідкладного оновлення геологічних оцінок.
Від початку відкриття родовища до випуску продукції треба залучити сотні мільйонів доларів інвестицій. Розвідка великих родовищ (буріння, аналітика) коштує десятки мільйонів доларів. Побудова шахти та збагачувального комбінату – від сотень мільйонів. Установка хімічного заводу з вилуговування і сепарації – ще сотні мільйонів. Наприклад, державний план оцінював інвестиційні потреби України у сфері видобутку та переробки критичних ресурсів на рівні $12-15 млрд до 2033 р.
Світові приклади підтверджують розрахунки: американська Texаs Rare Earths залучила $350 млн для поєднаного комплексу видобутку і переробки, Lynas (Австралія) інвестує $500 млн для розширення виробництва магнітів. Аналізуючи, повний цикл (розвідка+видобуток+переробка) одного великого родовища може коштувати від кількох сотень мільйонів доларів до одного мільярду.
Точна оцінка орієнтовного прибутку залежить від реальних обсягів видобутку, глибини переробки і цін на ринку. Вихідним орієнтиром може бути порівняння з іншими ресурсами: наприклад, неосвоєні запаси літію (500 тис. тон) оцінюють у $10-12,5 млрд.
Рідкісноземельні елементи видаються менш цікавими за загальним обсягом, але мають вищу додану вартість. Навіть кілька тисяч тон оксидів REE на рік дають прибутки у сотні мільйонів доларів щорічно за сучасних цін (приблизно $50-100 тис/т оксидів неодиму/празеодиму). При оптимістичному сценарії, такому як масштабна розробка декількох родовищ і повна переробка, за 5 років сукупний товарний випуск в Україні міг би сягнути десятків мільярдів доларів. У помірному сценарії – кілька родовищ, – прибуток може сягнути лише декількох мільярдів. А в песимістичному – безприбуткова георозвідка та підготовчі роботи. При цьому варто врахувати тривалість проєктів: у світі середній час від початку розвідки до запуску шахти на повну потужність – орієнтовно 18–20 років. Тож у перші 5 років можна очікувати лише початкових обсягів, наприклад, випробувального виробництва.
У 2025 році ПрАТ «НАК «Надра України» (державна компанія) зосередила зусилля на ділянках із критичними корисними копалинами. Протягом 2025 року підприємство шукало інвесторів та проводило передінвестиційну підготовку робіт на відповідних ділянках. Хоча офіційно оголошених нових розвідувальних бурінь чи обсягів видобутку саме рідкісноземельних елементів у звітах станом на кінець 2025 року немає, влада анонсувала перезапуск геологорозвідувальних програм та оновлення даних про стратегічні ресурси. Ці заходи створюють основу для майбутніх проектів з REE, що передбачає підготовку локацій та ліцензій для подальшого освоєння.
Розвиток REE-галузі в Україні стикається з низкою значних бар’єрів. Війна та безпека є головною проблемою, оскільки тривалий конфлікт серйозно ускладнює розвиток. Росія контролює значну частку родовищ та близько 20% території країни, а військові дії зруйнували енергетичну інфраструктуру, що критично для енергоємних гірничих проєктів. Без надійних гарантій безпеки інвестори не готові вкладати сотні мільйонів у довгострокові проєкти. Додатковою проблемою є незавершеність даних: практично всі геологічні карти та оцінки запасів були складені застарілими методами за часів СРСР, тому відсутність більш актуальної інформації про запаси підвищує інвестиційний ризик.
У сфері регуляції та фінансування інвестори стикаються зі складною бюрократією, довготривалими дозволами та недостатньою прозорістю геологічної інформації. Технологічний розрив також є значним, оскільки переробка рідкісноземельних руд – це хімічно складний та капіталомісткий процес, що вимагає $500-700 млн первинних інвестицій лише на технологічну частину. Оскільки в Україні відсутні власні виробництва гідрометалургії, доведеться залучати іноземні технології. Екологічний фактор також важливий, адже видобуток РЗЕ пов’язаний із ризиком забруднення кислотами та радіоактивними побічними продуктами, що вимагає впровадження жорстких екологічних стандартів. Нарешті, ринок і конкуренція залишаються непередбачуваними змінними, адже глобальний ринок контролює Китай, змушуючи нові проєкти конкурувати з дешевим експортом, а волатильність цін на REE обмежує готовність приватного капіталу ризикувати.
Розвиток української галузі рідкоземельних елементів сьогодні визначається не лише економічною логікою, а й масштабною геостратегічною конкуренцією. США, ЄС, Китай, Японія, Південна Корея та Росія розглядають українські ресурси як частину ширшої гри за контроль над критичними матеріалами. Для України це не тільки виклик, а й можливість увійти до глобальних технологічних ланцюгів та вибудувати нову модель власної промисловості.
Сполучені Штати Америки послідовно скорочують залежність від Китаю у сфері критичної сировини. Закон CHIPS (Chips and Science Act) передбачає цільове фінансування проєктів із критичними матеріалами, а Пентагон визнає РЗЕ стратегічними для оборонної промисловості. Американські інституції вже сигналізували про готовність підтримувати українські проєкти. Ця підтримка розглядається як частина ширшої політики стримування Китаю та забезпечення надійного ланцюга постачання для західних країн.
Європейський Союз, ухваливши Акт про критичну сировину, ставить ціль до 2030 року виробляти не менше 10% власного попиту на REE всередині ЄС. Україна як кандидат у члени Союзу може отримати пільгове фінансування, включно з грантами на суми до 40% вартості проєктів.
Китай, який контролює близько 60% світового видобутку та 85% переробки РЗЕ, зацікавлений зберегти домінування. Він інвестує в нові родовища на інших континентах, а раніше намагався увійти й на український ринок – можливості Пекіна зараз суттєво звужені санкціями, але стратегічна конкуренція триває.
Росія також намагається впливати на регіональний баланс і світовий ринок. Москва декларує значні власні ресурси РЗЕ та намагатиметься блокувати український експорт на західні ринки. РФ використовує ресурсну тематику, включно з критичною сировиною, як частину своєї гібридної політики для дестабілізації та впливу на західних партнерів.
Японія та Південна Корея, які імпортують майже 100% потреб у РЗЕ, теж розглядають Україну як потенційного партнера за умови стабільного безпекового середовища.
Україна повинна сформувати оптимальну стратегію розвитку сектору рідкісноземельних елементів. Потенціал родовищ високий, але кінцевий прибуток залежить не від масштабу ресурсів, а від того, яку частку виробничого циклу країна контролює. Фактично йдеться про три стратегічні сценарії, що відрізняються рівнем інвестицій, технологічними вимогами й часткою доданої вартості, яка залишається в економіці:
У цьому варіанті Україна обмежується первинним видобутком і базовою геологорозвідкою. Інвестиції залишаються мінімальними – орієнтовно $500-800 млн на запуск кількох ділянок. Перші доходи можливі через 3-4 роки, але вони незначні, адже вартість необробленої руди в 5-10 разів нижча, ніж оксидів чи готових матеріалів, тому, відповідно, створюється не більше 500-1000 робочих місць. Стратегічний недолік очевидний: основну вигоду отримують країни, які здійснюють переробку та виробляють високотехнологічну продукцію. Для української економіки цей варіант майже не змінює її сировинну структуру й не формує жодної індустріальної бази.
Це найбільш реалістичний шлях для швидкого старту. Україна залучає західних партнерів, створює спільні підприємства та запускає видобуток на кількох ключових родовищах. Базове збагачення здійснюється всередині країни, а частина складних технологічних процесів – за кордоном. Інвестиції становлять $1-1,5 млрд, що забезпечує 2-3 тис. робочих місць. Модель дозволяє поступово переносити переробні потужності в Україну, переходячи від концентратів – до виробництва чистих оксидів і компонентів магнітів. Ризики розподіляються між державою та інвесторами, при цьому контроль над ресурсами зберігається, і такий сценарій гарантує валютні надходження та формує технологічну базу.
Передбачає створення повного виробничого циклу (видобуток → переробка → матеріали високих технологій) на території України. Ця стратегія вимагає значних інвестицій – $1,8-2,5 млрд, а повна реалізація потребує 8-10 років. Україна будує власні потужності з глибокої переробки та концентрує всю додану вартість усередині країни, і такий підхід уможливлює створення 3-5 тис. робочих місць та отримання близько $1 млрд експортних доходів щороку після виходу на проєктну потужність. Хоча сценарій є найбільш капіталомістким і ризиковим та вимагає політичної стабільності і доступу до технологій, він забезпечує найвищий економічний та стратегічний ефект для держави.
Оптимальна стратегія розвитку сектору рідкісноземельних елементів (РЗЕ) передбачає імплементацію гібридної моделі, кінцевою метою якої є побудова повного циклу виробництва в Україні. Насамперед, необхідно поглибити існуюче стратегічне партнерство зі США та розширити співпрацю з Європейським Союзом, що дозволить оперативно залучити передові технології, експертну підтримку та фінансування.. Ключовим елементом цих контрактів має бути зобов’язання щодо поступового трансферу технологій та навчання українських фахівців.
Крім того, держава повинна створити надійні інституційні основи: це включає забезпечення прозорих тендерів, гарантування стабільності законодавства та здійснення ефективного екологічного контролю.
За умови негайної імплементації цієї стратегії, поява першої товарної продукції очікується у 2030-2032 роках. Уже з 2035 року експортний потенціал галузі може поповнювати бюджет у $1-2 млрд щорічно. Освоєння REE – це не лише внесок у економічне зміцнення, але й стратегічний шанс для України інтегруватися у глобальні ланцюги високих технологій. Головний пріоритет полягає в тому, щоб не допустити розпродажу критичної сировини, а створити галузь із високою доданою вартістю.
Підсумовуючи — Україна має значний, але поки що недостатньо досліджений потенціал рідкоземельних елементів, і його реалізація залежить від оновлення геологічних даних та створення сучасної інфраструктури.
Попит на REE зростає через розширення світових ринків електромобілів, оборонних технологій і відновлюваної енергетики, тому країни активно конкурують за доступ до ресурсів. США та ЄС шукають альтернативу китайському домінуванню і розглядають українські родовища як частину власних стратегій убезпечення ланцюгів постачання. Україна може перетворити свої ресурси на інструмент довгострокового економічного зростання за умови створення прозорої регуляторної системи й залучення міжнародних партнерів.
Ключовим фактором успіху стане контроль над переробкою, адже вона забезпечує основну частку доданої вартості у глобальному ланцюгу виробництва. Інвестиції у гідрометалургію та екологічно безпечні технології визначатимуть конкурентоспроможність майбутньої галузі. Партнерство із США та ЄС дозволяє Україні отримати доступ до технологій, фінансування та ринків збуту. За сприятливих умов перші результати можливі в наступному десятилітті, але галузь потребує системної державної політики та довгострокових гарантій. Успішний розвиток сектору REE може зробити Україну одним із ключових постачальників критичної сировини.
© 2025 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
