В 2025 році нещодавно усунутому президенту Анрі Радзуеліні виповнився 51 рік – не надто примітний вік для політичного діяча. Коли Радзуеліна вперше очолив державу в 2009 йому було лише 34 і він мав імідж представника молодого покоління переважно молодого за віковою структурою населення Мадагаскару. Примітним є те, що коли невдоволена малагасійська молодь вийшла на останній протест проти Радзуеліни, тривав його третій президентський термін і той пробув «молодим» політичним лідером 16 років. Однак його владі поклав край не протестний рух, а військові, які наполягали, що діють в солідарності ним. Ще один військовий режим на карті Африки, ще один військовий режим в сучасній історії Мадагаскару. І хоча поки нова адміністрація не визначилась з геополітичним вектором, позиції Франції на південь від Сахари та на сході Індійського океану стали слабшими.
Як так вийшло і що це значить – читайте в матеріалі.
14 жовтня на Мадагаскарі військові захопили владу. Те, що це було здійснено шляхом державного перевороту, ніяк не заперечує того, що в їх дій було реальне демократичне підґрунтя. До того майже три тижні молодь з плакатами, що відсилали до японської манги «One Piece» і її аніме адаптації – піратський череп на фоні схрещених кісток, але з традиційним малагасійським капелюхом замість солом’яного, – протестувала проти президента Анрі Радзуеліни, корумпованості його уряду, та хронічної неспроможності забезпечити базові умови для життя в сучасному суспільстві. Це робить Мадагаскар ще однією країною, яка за останній рік пережила політичні заворушення, ініційовані поколінням Z, разом з Індонезією, Філіппінами, Тайландом, Бангладешем, Непалом, Кенією і Марокко. Проте це не єдиний паттерн, який можна побачити в подіях. 14 жовтня Малагасійська Республіка також стала шостою країною французької Африки, де з 2020 року відбувся військовий переворот, як і в Малі, Буркіна-Фасо, Нігері, Габоні, та Гвінеї. Є також інший паттерн, в який вкладаються протести і путч – паттерн внутрішнього політичного життя Мадагаскару.
Є певна симетрія між тим, як Радзуеліна вперше сів у крісло президента і тим, як він його був змушений покинути. В 2008 році, будучи ще мером столиці Антананаріву, 34-річний Радзуеліна конфліктував з тодішнім головою держави Марком Раваломананою. Сам Раваломанана свого часу обійняв посаду не надто конституційним шляхом, оголосивши про перемогу на виборах в 2001 не чекаючи другого раунду, змусивши Дідера Раціраку – його головного опонента, колишнього військового диктатора і президента Мадагаскару, – втекти закордон. Тому коли на підконтрольній Радзуеліні телестанції вийшло інтерв’ю з Раціракою, Раваломанана сприйняв це як виклик і відповів її закриттям. Від того моменту почалась ескалація протистояння: Радзуеліна висунув ультиматум з вимогою поновити мовлення станції, потім очолив масштабні вуличні протести, оголосив себе президентом Мадагаскару. В березні 2009 військові силою взяли президентський палац, змусили Раваломанану скласти повноваження, та передали їх Радзуеліні, який очолив Вищу перехідну адміністрацію.
Раваломанана покинув Мадагаскар, отримавши притулок в Південній Африці. Хоча він і втратив реальну владу, міжнародна спільнота – включаючи ООН, Африканський Союз, САДК (регіональна організація Півдня Африки) – негативно відреагувала на його повалення та відмовилась визнавати Радзуеліну як легітимного нового голову держави. Зусиллями міжнародних медіаторів було погоджено політичний механізм транзиту влади, відповідного до якого в 2013 мали бути проведені президентські вибори за умови неучасті в них Раваломанани, Радзуеліни, Раціраки, а також ще одного колишнього президента Альберта Зафі. Не без додаткових перепертій, але в кінці року вибори були проведені успішно, і з 2014 по 2018 рік країну очолював близький до Радзуеліни Ері Радзаунарімампіаніна.
Втім ніщо не забороняло Раваломанані і Радзуеліні висунути свої кандидатури на наступних виборах, що вони і зробили (як і Дідер Рацірака). Конституція Мадагаскару зобов’язує діючого президента скласти повноваження за 2 місяці до дати виборів, якщо той бажає висунути свою кандидатуру, а отже після того як це зробив Радзаунарімампіаніна електоральні перегони звелися до протистояння трьох колишніх президентів, які з відривом обганяли інших. Втім ще знаходячись на посаді президента, Радзаунарімампіаніна спробував позбавитись конкуренції і з їх боку шляхом внесення змін до виборчого законодавства, що вимагали б від кандидатів представити наявні судимості. Попри нещодавнє політичне минуле, Раваломанана і Радзуеліна разом очолили протести проти таких змін, домігшись їх скасування Конституційним Судом. Зрештою Радзуеліна переміг з у другому турі. Він же переобрався на наступних виборах, і знову не без протестів та заворушень, знову ледве уникнув дискваліфікації – на цей раз через виявлення в нього французького громадянства, – знову змагаючись з Раваломананою, Радзаунарімампіаніною, а також ще з новачком у президентських перегонах Сітені Рандріанасулуніайкою, який після путчу в жовтні 2025 очолить Національну Асамблею.
Причиною такої репетативності електорального протистояння є слабкість регулювання процесу фінансування кампаній і спричинена цим разюча нерівність доступу до ресурсів. Це лишає без перспектив нових, менш забезпечених кандидатів і утримує раз за разом вузьке коло старих, вкрай забезпечених, які витрачають колосальні кошти на агітацію. Так Радзаунарімампіаніна в 2013 році витратив на кожен голос 21,50 долар США – більше аніж будь-хто в світі на той історичний період, більше аніж Дональд Трамп і Гілларі Клінтон на виборах 2016. Водночас Мадагаскар є дуже бідною державою, де три чверті населення живуть поза межею бідності і лише третина має стабільний доступ до енергопостачання. За результатами опитувань в 2024 році 60% малагасійців висловили невдоволення напрямом економічного розвитку країни. Південь Мадагаскару страждає від голоду з 2021 року, а на першу половину 2025 року 1,2 млн осіб знаходились у стані гострої продовольчої незахищеності. Мадагаскар це також дуже молода країна, зі значенням середнього віку у 21,3 роки. 37% населення складають індивіди віком до 15 років, і ще 20,6% – громадяни у віці 15-24 років. І в малагасійської молоді достатньо причин вийти на протест.
Безпосереднім приводом для масових акцій у вересні 2025 були регулярні перебої з водо- та енергопостачанням. Jirama, державний оператор, відповідальний за надання обох видів послуг, довгий час страждає від корупційних скандалів та неефективного управління, продукуючи менші обсяги енергії за більшою ціною, втрачаючи значну частку генерації на етапах передачі, розподілу, та комерціалізації, будучи при тому збитковим підприємством, поглинаючи 10% державного бюджету. А тому Мадагаскар давно знаходиться у стані хронічного дефіциту електроенергії, де 52% підприємств страждають від перебоїв постачання, втрачаючи через них в середньому близько 26% щорічного доходу. Напередодні заворушень, тривалість відключень сягала до 12 годин на день. Так же із водопостачанням: 20,5% підприємців щонайменше 2 рази на місяць стикалися з перебоями.
Виступи проти Радзуеліни були заплановані на 25 вересня. Основну роль в їх організації та координації, переважно через соціальні мережі, брав на себе рух Gen Z Madagascar, навіть коли згодом до протестів приєднались профспілковий рух та інші громадські організації. Вибір «зумерської» айдентики був достатньо свідомим, і учасники в інтерв’ю звертались до схожих протестів по всій Азії та Африці, – особливо до успіхів непальської молоді, – як до мотиваційної сили, що дозволила їм повірити у власну історичну суб’єктність. Зі свого боку влада превентивно відповіла запровадженням заборони публічних демонстрацій в столиці, але це ніяк не зупинило протестувальників, які вирушили на вулиці Антананаріву висловити своє невдоволення в назначений день.
Протест мав мирні наміри, втім, як це зазвичай буває, без певних актів насилля не обійшлося. Демонстранти звертались до символічного вандалізму, палили шини, будували барикади, а поліція застосовувала до натовпу сльозогінний газ та стріляла гумовими кулями. Були зафіксовані випадки пограбування та підпалу деяких магазинів, банків, і зрештою за перший день загинуло щонайменше 5 осіб, а урядом було запроваджено комендантську годину протягом вечора та ночі. Але руху вдалось головне – Радзуеліні було кинуто серйозний виклик. Той на наступний день визнав, що спалахи невдоволення є виправданими та звільнив міністра енергетики. Тай крок навіть близько не задовольнив протестувальників, які 27 вересня вийшли на вулиці ще раз. Радзуеліна, який тільки-но повернувся із сесії Генасамблеї ООН, не спостерігаючи падіння протестних настроїв знову пішов на поступки – на цей раз звільнивши весь уряд 29 вересня. В той же день ООН також було оголошено про 22 загиблих і більше 100 осіб поранених в процесі заворушень.
На початку «зумери» виходили на демонстрації без цілісного списку вимог, але із чітким запитом на реформи, проти корупції, проти неналежного врядування, і виражено проти влади Радзуеліни, на якого покладалась провина за поточний стан речей. Тому і розпуску уряду було мало, акції продовжились. 8 жовтня протестувальники оголосили президенту ультиматум, вимагаючи усунення ряду політиків з керівних посад та погрожуючи загальнонаціональним страйком у випадку його невиконання. Тим часом тоді-ще-президент організував зустріч з деякими лідерами громадських та релігійних організацій, де попросив дати йому один рік на вирішення енергетичної кризи і добудову існуючих проектів, пообіцяв піти у відставку, якщо не впорається у цей термін, а також зарікся не балотуватися на наступних виборах в 2028 році. Але Радзуеліна також із загостренням політичної кризи став все більше застерігати проти потенційного військового перевороту, і, скоріш за все, керуючись цими побоюваннями 6 жовтня призначив новий уряд на чолі з генералом Руфіном Зафісамбо.
Gen Z ніяк не вразила пропозиція діалогу і представники руху відмовились брати участь у зустрічі з президентом. За тим як сплив дедлайн виконання ультиматуму молодь та інші союзники руху вийшли на новий масовий протест 11 жовтня. На цей раз до руху приєднались деякі військові, публічно закликаючи зробити теж саме своїх колег із армії і поліції. На наступний день Радзуеліна заявив, що в державі відбувається спроба заколоту і поспішив покинути країну.
12 жовтня на Мадагаскарі дійсно почався військовий переворот. CAPSAT – елітний адміністративний підрозділ, який в 2009 році привів Радзуеліну до влади, – не обмежився висловами солідарності і також заявив про взяття на себе управління малагасійськими збройними силами та іншими силовими структурами, а міністр оборони призначив близького до путчистів генерала головою генштабу. 14 жовтня Радзуеліна з екзилю видав указ про розпуск Національної Асамблеї, де мало відбутись голосування про імпічмент, але його було проігноровано і посада президента стала вакантною. Відповідно до конституції, у такому разі обов’язки президента Мадагаскару мав би виконувати президент Сенату, але 11 жовтня і його було знято з посади в якості поступки протестувальникам, а отже ця посада теж лишилась вакантною. А далі спадкоємність повноважень лідера Мадагаскару не була чітко визначена. Конституційна криза довго не протривала, і згодом полковник Міхаель Рандріаніріна, лідер CAPSAT, оголосив що на прохання Верховного конституційного суду бере на себе виконання президентських повноважень.
Політизація військових була фактом політичного життя Мадагаскару від часів деколонізації, і криза 2009-2014 років ніяк це не змінила. В тому ж 2018 під час протестів тодішній міністр оборони не виключав можливість втручання силовиків, якщо криза вийде з під контролю. Рандріаніріна висловлював критику в адресу Радзуеліни ще в 2023 році, через що був ув’язнений за звинуваченням у підготовці військового перевороту (втім його звільнили через три місяці після вироку), а тому те, що Радзуеліна від початку протестів застерігав проти заколоту військових, не було витвором його параноїдальної уяви, навіть якщо і виправданим ретроактивно. За результатами опитування Афробарометру 2024 року 60% респондентів допускала можливість втручання збройних сил у ситуаціях, коли політичні лідери зловживають своїм становищем, навіть якщо і переважна більшість опитаних негативно ставились до ідеї військової диктатури та вважали, що цивільна влада має бути згодом відновлена. Тож протестний рух, хоч і збентежений таким розвитком подій, принаймні на початку сприйняв путчистів як своїх союзників.
Верховний конституційний суд Мадагаскару згодом підтвердив, що запросив Рандріаніріну зайняти посаду президента, хоча і вручив трохи інший «мандат». Рандріаніріна зобов’язався призначити новий цивільний уряд в найближчі дні, але країна мала би знаходитись під управлінням військової хунти на час перехідного періоду, який має тривати до двох років. Також він розпустив ряд головних національних інституцій, включаючи Сенат, Конституційний суд, та Виборчу комісію. «Розпущений» Верховний Суд же визначив, що нові вибори мають бути проведені в період наступних 30-60 днів, і заперечив акт розпуску інших інституцій.
Обіцяний новий уряд призначили до кінця жовтня, його на цей раз справді очолив цивільний технократ Ерінтсадама Радзаонарівела, і в ньому представлені достатньо різні політичні сили. Деякі посади отримали активісти-ветерани, як от новопризначена міністерка юстиції Фанірісоа Ернаіво, давній критик президента-втікача; деякі портфелі дістались колишнім близьким союзникам Радзуеліни, які випали з його орбіти – нова міністерка закордонних справ Крістіне Разанамахасоа, або міністр регіонального планування Лілі-Арісон Рене де Ролан. Рандріаніріна назвав свою реформістську програму «національною рефундацією» і на те створив посаду підзвітного президенту державного міністра з рефундації, а тому щонайменше *цікаво* те, що її обійняла близька до колишнього президента Раваломанани Ханітра Разафіманантсоа. «Зумерам» теж дістались портфелі, включаючи найбільш відповідальне міністерство енергетики, яке тепер очолює Най Андо Ралітера, аспірант-астрофізик Університету Антананаріву. Рандріаніріна декларативно дав новим міністрам 2 місяці щоб виправдати очікування, а оскільки вирішення енергетичної кризи і розслідування корупції в Jirama було визначено найбільш пріоритетним питанням, мало хто позаздрить рівню політичної відповідальності, яка пала на Ралітеру.
Рандріаніріна мусить рахуватись не тільки з акторами всередині країни, а і ззовні. ООН офіційно засудила переворот як неконституційну зміну влади, і, що більш важливо, таку позицію поділяє Африканський Союз. 13 жовтня Рада Миру та Безпеки ухвалила запит до Комісії АС про призначення спеціального представника на Мадагаскарі, а також закликала звернутись до механізму Дорожньої карти 2011, на основі якої було вирішено попередню кризу між Радзуеліною і Раваломананою. Але уже після путчу Рада негайно відреагувала призупиненням членства держави в Африканському Союзі. САДК теж не визнала легітимність військового режиму та призупинила членство Мадагаскару, однак тут ситуація виявилась більш незручною: тільки-но в серпні в Антананаріву проводився щорічний Саміт САДК, головування в організації було передано Мадагаскару та Радзуеліні. Під кінець місяця все ж тимчасово роль голови взяла на себе ПАР як країна, яка мала б змінити Мадагаскар в цьому статусі на наступний рік. Як і з АС, реакція САДК теж була дуже стриманою, регіональний блок від моменту перевороту поки обмежився рішенням відправити на Мадагаскар своєї групи зі збору фактів.
Режим Радзуеліни мав виражено профранцузьку орієнтацію. Ще під час заворушень 2009 року французьке посольство давало Радзуеліні прихисток коли уряд спробував його арештувати, а потім Франція визнала його легітимним головою держави всупереч позиції ЄС (Раваломанана за час свого президентства намагався знизити французький вплив). Французька політична підтримка та допомога була чи не визначальним чинником, який тримав режим на плаву в умовах міжнародної ізоляції; тільки після того як у Франції змінилась президентська адміністрація в 2012 і Франсуа Олланд виявився менш прихильним до Антананаріву, медіаторам вдалося схилити Радзуеліну до більшої поступливості. Зрештою сам факт його французького громадянства був однією із найбільш важливих причин його непопулярності, робив його у сприйнятті громадськості французьким ставлеником. Тож режим Рандріаніріни на другий тиждень позбавив скинутого президента малагасійського громадянства.
Раніше в квітні 2025 року Макрон здійснив офіційний візит на Мадагаскар – перший такий візит французького президента за останні 20 років – під час якого публічно вибачився за колоніальне минуле та анонсував інвестиції в енергетичні проекти. Коли Радзуеліна прийняв рішення покинути країну, за повідомленнями ЗМІ його евакуювали французькі літаки. Офіційно Франція висловлювалась стримано і щодо протестів, і щодо перевороту, закликаючи поважати конституційний порядок. Рандріаніріна теж поки не спішить псувати стосунки з Парижем.
Є ще й російський фактор. Ще з тих часів, коли африканський напрям курував Пригожин, російські компанії займаються видобутком хрому в країні. Напередодні виборів 2018 Радзаунарімампіаніна заручився підтримкою Москви і місцеві російські агенти активно організовували політичні махінації на сприяння його перемозі. Тоді Кремль поставив не на того кандидата, але знайшов спільну мову з Радзуеліною та зберіг активи. Тепер, коли владу профрацнузького президента було повалено, Рандріаніріна в перші ж дні зустрівся з російським послом для обговорення поглиблення співпраці. Не важко припустити, що Росія побачила в путчі вікно можливостей.
Після путчу Мадагаскар знаходиться у стані невизначеності. На міжнародному рівні Рандріаніріна не спішить визначати ворогів і союзників нового режиму, але й найбільш важливі актори не поспішають займати категоричну позицію щодо нової влади. На внутрішньополітичному рівні протести зупинились, але між «зумерами» та новим урядом не вибудувались відносини довіри, адже військові встигли пообіцяти реформи і не встигли себе дискредитувати – навіть якщо Gen Z і критично ставляться до рішень нової адміністрації. Молодим малагасійцям поки доводиться сподіватися, що вони не повторять помилок минулого покоління протестувальників.
© 2025 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
