Цей текст – пряме продовження іншої статті, присвяченій конфлікту на сході ДР Конго. Попередня стаття рекомендується для попереднього прочитання.
Дональд Трамп і його адміністрація час від часу стверджують, що від початку другої каденції їх зусиллями було зупинено сім війн. Офіційний список включає конфлікти між: Ізраїлем та Іраном, Індією та Пакистаном, Таїландом та Камбоджею, Демократичною Республікою Конго та Руандою, Вірменією та Азербайджаном, Сербією та Косово, і між Єгиптом та Ефіопією. Останні два, як стверджується, не відбулися в цьому році через американське втручання. Війна між Росією та Україною, сподівається Білий дім, буде восьмою. Та деякі із перелічених протистоянь ближчі до оголошеної “завершеності” аніж інші. Деякі може скоро доведеться прибирати зі списку. “Мир між ДР Конго і Руандою” в останні тижні рухається у саме цьому напрямі – при тому, що до того адміністрація могла виправдано претендувати на дипломатичний прорив.
Як і чому так виходить – далі в статті.
Минулі місяці уряд ДРК вів переговори за посередництва адміністрації Трампа з Руандою щодо міждержавної частини мирної угоди та окремо з бойовиками М23 шукав компромісу на субнаціональному рівні за сприяння Катару і, знову, США.
Перший трек скоро мав результат. 19 червня сторони узгодили попередній текст домовленості, а 27 червня у Вашингтоні, в присутності Марко Рубіо та Массада Булоса (а також представників від АС та Катару), міністри закордонних справ ДРК і Руанди – Тереза Вагнер і Олів’є Ндухунгірехе – підписали “Мирну угоду між Демократичної Республікою Конго і Республікою Руанда”. Пізніше вони також взяли участь у спільній прес-конференції з Трампом. Угода не є за задумом ані всеосяжним, ані остаточним документом – окрім частини про припинення ворожих дій, звичайно. Обидві сторони погодились далі працювати над стабілізацією східного Конго, тоді як обіцяні мінеральні угоди мали підписати “на саміті в липні”. Але якийсь час дійсно Вашингтон міг заявляти про успіх у посередництві хоча б тому, що попередні медіатори домовленостей такого рівня не досягли. Булос висловив намір далі ще закінчити громадянську війну в Судані, і в серпні з цією метою зустрівся з де-факто лідером країни Абделем Фатахом аль-Бурханом в Швейцарії. А особисто Дональд Трамп зміг похвалитись ще одним “миром” у своєму миротворчому марафоні.
Якщо вийде так, що у педантичного спостерігача з’явиться запитання, який саме конфлікт ставить на меті завершити угода – бунт з 2012 року, повернення М23 в 2021, чи останню ескалацію із взяттям Гоми та Букаву з 2025, – то сам текст домовленостей тут не дасть ради. Але відповідь дає сама адміністрація Трампа. Зі слів її представників, Вашингтонська домовленість має покласти край конфлікту, що триває “останні 30 років” – тобто Першій та Другій конголезьким війнам. Але попри масштабні історичні претензії, Угода 27 червня не звертається ані до Договору в Сан-Сіті 2002, ані навіть до Угоди 23 березня 2009, і виходить виключно з напрацювань останніх років.
З безпекової сторони Руанда взяла зобов’язання завершити “оборонні заходи” на території ДРК(тобто вивести свої збройні сили), але, де-факто, за умови нейтралізації угруповань геноцидаріїв-ФДЛР. Такий же підхід стосується М23 – сторони погодились негайно припинити будь-яку підтримку збройних угруповань, якщо та тільки та не є необхідною для сприяння впровадженню угоди. Обидва моменти наперекір запевненням про новизну домовленостей залишають Кігалі простір для маневру, адже не були артикульовані ані чіткі умови, ані хронологічні рамки виводу руандійських військових – одна з головних поступок з боку ДРК.
Проте тут угода передбачає створення двостороннього “Спільного механізму безпекової координації” (Joint security coordination mechanism) для обміну інформацією та координації дій з метою ліквідації геноцидаріїв. Із затримкою перша зустріч в рамках механізму пройшла за участі спостерігачів США, Катару, та АС в Аддис-Абебі 8 серпня – угода передбачала щомісячні зустрічі, які мали б початись через 30 днів після підписання, і до того ж на локаціях на території ДРК і Руанди. За словами Булоса, в рамках механізму США мають намір також оцінювати реальність загрози суверенітету Руанди з боку ФДЛР, а отже, теоретично, і тримати у такий спосіб під контролем заяви про необхідність руандійської присутності.
В угоду також закладена економічна частина, однак у менш конкретній формі. Впродовж наступних 3 місяців сторони домовились розробити окремий рамковий документ щодо двосторонньої економічної інтеграції за рядом напрямів, в тому числі щодо ланцюгів вартості критичних мінералів – тепер з акцентом на прозорість операцій, щоб запобігти уставленим схемам контрабанди. Все це в партнерстві зі США та американськими інвесторами, а також з можливістю синхронізації з існуючими проектами регіональної інтеграції. Коли всі додаткові документи щодо економічної сторони завершать узгоджувати, за словами американської сторони очікується, що Кагаме і Чісекеді особисто прибудуть до Вашингтону аби урочисто їх підписати. Спочатку зазначалось, що це мало відбутись колись в липні, але з тих пір про нову дату не було заявлено.
Поки сторони 1 серпня погодили попередній текст рамкової угоди, який за даними ЗМІ містить щонайменше затвердження повного суверенного контролю Руанди і ДРК над видобутком, обробкою, і експортом природних ресурсів, намір інтегрувати новозбудовану інфраструктуру в Коридор Лобіто (інша велика американська інвестиційна ініціатива в Центральній Африці), а також положення про протидію використанню прибутків від копалин для фінансування збройних угруповань. Щодо останнього, то керуючись цими міркуваннями 12 серпня Міністерство фінансів США наклало санкції на союзне Кіншасі угруповання бойовиків, а також на компанії, пов’язані з контрабандою мінералів з контрольованих ним родовищ.
Мир між Руандою та ДРК не поклав нові зобов’язання на М23 – перемовини між делегатами конголезької влади та бойовиків продовжились незалежно в Досі. Деякі лідери руху навіть це вирішили уточнити відкрито.
На цьому напрямі прогрес просувався повільніше. Після кількох невдалих раундів переговорів, 19 липня представники повстанців та уряду підписали декларацію принципів в присутності катарських медіаторів і Булоса, висловивши намір рухатись далі до повноцінних мирних домовленостей і встановити механізм для підтримки постійного режиму припинення вогню, та окреслили дорожню карту відновлення контролю уряду над східними регіонами. З тим же було встановлено приблизні дедлайни: переговори щодо проекту домовленості мали початися не пізніше 8 серпня, а 18 її мали б підписати.
Одразу ж почались проблеми з імплементацією декларації. Делегація М23 так і не отримала запрошення на переговори у встановлений строк; поновилися зіткнення між бойовиками та урядовими силами, де сторони стали звинувачувати одна одну в порушенні досягнутих домовленостей. Напередодні запланованої зустрічі М23 все ще заявляли що не відправили делегатів, і відмовлялись продовжувати процес допоки не зупиняться сутички. Все ж під тиском медіаторів 18 серпня повстанці погодились відправити представників для обговорення представленого Катаром проекту – в Досі ще існував оптимізм щодо можливостей продовження перемовин, попри пропущені дедлайни. Переговори почалися 20 серпня, хоча і символічно мала делегація з двох представників від М23 свідчить про слабкість віри в успіх цього раунду.
Офіційно, неузгоджений проект угоди не публікувався, однак журналісти Jeune Afrique стверджують, що мали можливість ознайомитись з його змістом. За їх словами, проект передбачає план реінтеграції з трьох фаз. Перша фаза стосується безпекової сторони. Спочатку має бути створено моніторинговий механізм за участю представників Катару та АС, під наглядом якого б формувалися “тимчасові сили безпеки”, які б діяли на підконтрольних М23 територіях, і складались наполовину з сил повстанців, та наполовину з сил конголезької поліції; потім, після завершення 5-річного мандату “тимчасових сил”, ті мали б припинити своє існування, а колишні бойовики – бути інтегрованими у відповідні структури конголезької армії та поліції. В свою чергу друга фаза стосується спільно погодженого призначення голів місцевих органів влади і підготовки до виборів в 2027, а третя присвячена економічній відбудові та примиренню. Але обидві сторони не задоволені проектом: М23 вимагає амністії для затриманих бойовиків, проведення інституційної реформи врядування, тоді як Кіншаса – повного розформування угруповань повстанців та відновлення адміністративного контролю.
Слідом за провалом дедлайну Кігалі поспішило висловитись проти зробленої на початку місяця заяви Верховного комісара ООН з прав людини щодо цивільних жертв від дій бойовиків. Враховуючи, що раніше Кагаме висловлював сумніви з приводу здатності Вашингтонської угоди виправдати покладені сподівання і підтвердив готовність “розбиратись з проблемою як раніше”, якщо ДР Конго не вдасться придушити ФДЛР, цей жест вірогідно був проявом готовності Руанди підтримати М23 у разі подальшої ескалації. Тим часом Конго-Кіншасі трохи вдалося консолідуватися політично з тим як (за результатом розпочатих в березні консультацій щодо створення уряду національної єдності) адміністрація Чісекеді на початку серпня провела перестановки в кабінеті міністрів, а Африканський суд з прав людини та народів затвердив, що до його компетенції входить розгляд позову ДРК проти Руанди – теж невелика, але символічна перемога Кіншаси.
Не варто забувати, що Катар і СЩА не єдині посередники у конголезькому конфлікті. Попри провал «африканських рішень» в ДР Конго, мирний процес все ще ґрунтується на старих напрацюваннях. Вашингтонська домовленість виходить із “концепту операцій” жовтня 2024 року в питанні порядку виведення руандійських військ; АС має роль спостерігача при згаданому вище координаційному механізмі, а також при Спільному наглядовому комітеті (іншому створеному угодою 27 червня органі, який провів перше засідання 31 липня). Сам Булос також наголошував на значенні попередніх напрацювань для домовленості. Тож щодо старих африканських посередників, то 13 серпня вже третій спільний саміт ЕАК та САДК затвердив параметри погодженого раніше об’єднання Луандського і Найробського процесів, таким чином створивши єдину структуру під патронажем посередника від АС в Аддис-Абебі. Однак поки рано говорити про те, чи вдасться таки цим потугам віднайти нову роль у стабілізації східної ДРК.
В той же час було остаточно вирішено питання евакуації військових, раніше розміщених в рамках місії САДК в ДРК, які залишились в оточенні після ліквідації місії. Всі 2215 військовослужбовців прибули назад до ПАР протягом червня відповідно до досягнутих домовленостей. Це не означає кінець південноафриканської присутності в ДР Конго: близько 1 тисячі миротворців продовжують діяти під егідою MONUSCO. Це також не значить, що Південна Африка більше не братиме участь у подальших мирних процесах в ДРК, і поки не має намірів припиняти миротворчу діяльність в Африці взагалі. 3-6 вересня Табо Мбекі (колишній президент ПАР і один з ключових посередників під час переговорів про завершення Другої Конголезької) на неурядових засадах вже спробував зібрати різних політичних акторів ДР Конго на форумі Африканського діалогу з миру та безпеки для обговорення кризи на сході країни. Хоча Мбекі вдалося залучити ряд лідерів громадянського суспільства, і навіть Жозефа Кабілу, Чісекеді і представники офіційної Кіншаси відмовились від участі, пояснюючи рішення відсутністю потреби у ще одному переговорному треку і недовірою до Мбекі як до потенційного медіатора.
В ПАР поки що тривають процеси критичного перегляду сектору оборони. Серед політсил в країні склався одноголосний консенсус щодо неадекватності закладених в бюджеті 2025/26 фінансового року 57 млрд рандів (приблизно 3,2 млрд доларів США) і лише офіційно в липні міністерка оборони Енджі Мотшекга оцінила обсяг недофінансованості САНДФ у 30 млрд рандів – це все ще нижче заявленої планки у 1,5% ВВП, що вимагає подвоєння видатків до 114 млрд рандів (6,5 млрд доларів). І при цьому варто брати до уваги, що із поточних витрат 64% складають зарплати та інші виплати персоналу, що лишає тільки до 12 млрд рандів (667 млн доларів) на виконання силами оборони покладених на них функцій. Тож не дивно, що стали лунати і пропозиції про подальше підвищення витрат вже до рівня 2% ВВП (152 млрд рандів; 8,6 млрд доларів). Але препарування кризи сил оборони поки не трансформувалось у конкретні реформи – достатньо очікувано, враховуючи відсутність негайної загрози та економічну стагнацію, що не дає так просто виділити більше грошей на оборону.
Занадто рано говорити про новий колапс мирного процесу, як і покладати великі надії на поточний раунд перемовин. Але навіть обмежені збройні сутички на сході ДРК унеможливлюють виконання Вашингтонської угоди: в умовах активного конфлікту спільні проекти з видобутку критичних мінералів зі значними обсягами капіталовкладень надто ризиковані, а виведення руандійських військ фактично залежить від того, наскільки Кігалі вважатиме свої інтереси у східному Конго захищеними – тобто М23 має щонайменше не програти.
Не всі із заявлених інтересів Сполучених Штатів в регіоні Великих озер знаходяться під загрозою. Так після того як в червні Верховний суд США дозволив уряду відправляти депортованих мігрантів до третіх країн, США і Руанда оголосили про прийняття останньою до 250 депортованих. За умови збереження конструктивних відносин – це тільки початок. До того ж, конфлікт не обов’язково перешкоджає інвестиційним проектам на території Руанди та більш стабільних провінцій ДР Конго.
Навіть за повної імплементації Угоди 27 червня і всіх дотичних документів, східне Конго не стане стабільним регіоном – в регіоні все ще діють десятки інших угруповань, ще один конфлікт триває північніше, в провінції Ітурі. Це не применшує досягнень американських і катарських посередників. Однак допоки існує реальна вірогідність того, що усі напрацьовані ними домовленості повторять долю африканських ініціатив, “мир між Конго і Руандою” доводиться залишити поза списком миротворчих “тріумфів” Дональда Трампа та його команди. Принаймні на якийсь час.
© 2025 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
