За час війни Україна суттєво наростила виробництво артилерійських боєприпасів завдяки національним зусиллям та міжнародній кооперації. Попри значний прогрес, у тому числі в освоєнні західних калібрів, “снарядний голод” та інші критичні виклики, зокрема неспроможність забезпечити закритий цикл виробництва, залишаються. Читайте у цій статті про теперішній стан вітчизняного виробництва артилерійський пострілів, перспективи та основні виклики.
Зміст
Наявність достатньої кількості артилерії та пострілів до неї є однією з найголовніших умов успішного ведення будь-якої війни, у тому числі Російсько-Українською на теперішньому етапі. Снарядний голод де-факто супроводжував сили оборони України від перших місяців російського вторгнення, за винятком доволі щедрого використання старих запасів у перші два місяці вторгнення, після чого основним джерелом покриття потреб артилерії Сил Оборони стали поставки від партнерів, вторинним — власне виробництво.
Зараз українська армія застосовує такі основні калібри: 105, 122, 152 та 155-мм, хоч є і інші, такі як 203 мм. Мінімальний рівень забезпечення снарядами, достатній для стримування наступу ворога на дійсних рубежах, за словами представників уряду, становить 200 тисяч на місяць. Однак цей рівень недостатній для забезпечення потреб наступальних операцій на стратегічному чи навіть тактичному рівні. При цьому, кількість випущених СОУ снарядів у найкращі періоди становила близько 50% від російських, у найгірші же коливалася довкола 10-15%. На початку вторгнення Україна застосовувала переважно радянські калібри 122 і 152 мм, у 2023 році снаряди радянського зразку за обсягом використання в СОУ співвідносились із західними як 1:1, зараз же артилерійські боєприпаси західного зразку складають переважаючу більшість серед тих, які застосовує українське військо.
Виробництво артилерійських боєприпасів перед вторгненням
Після анексії Криму Україна все ще зберегла невеликі виробничі потужності виробництва пострілів радянських калібрів на київському ДАХК “Артем”. Розширити виробництво не вдалося — американська компанія, яка мала поставити обладнання, не виконала свої зобов’язання. Згодом же виявилося, що Gray Fox Logistics була пов’язана із російськими силовими структурами, і саботаж угоди був свідомим. Також завод “Імпульс” у Шостці не припиняв виробляти детонатори для снарядів, навіть розширив виробничі потужності у 2019 році. Водночас, це можна назвати єдиним суттєвим покращенням за період 2014-2022 рр.
Серед причин відверто незначних досягнень можна назвати як російську протидію українським зусиллям, так і системні проблеми українського ВПК: відсутність значного державного замовлення на снаряди, оскільки потреби АТО/ООС цілком задовольнялися за рахунок радянських запасів, навіть після серії вибухів на базах зберігання; нестача фінансів на розширення як виробництва, так і технологічної бази чи дослідження; корупція; деградація радянських виробничих засобів; відсутність власного виробництва вибухових речовин для артилерійських пострілів, оскільки роботу казенного заводу “Зірка” у Шостці не налагоджено дотепер, підприємство перебуває у стані банкрутства.
Іншим потенційним виробником вибухових речовин є Павлоградський хімічний завод, який виробляв як самі речовини, так і продовжує виробляти тверде ракетне паливо. І, хоча завод дійсно є важливою складовою вітчизняного ВПК, його потужності обслуговують саме ракетну програму України, зокрема “Вільху” та “Нептун”.
Відтак, на початок російського вторгнення Україна, попри озвучені в 2019 році наміри створити виробництво закритого циклу 155-м снарядів, мала спроможність виробляти лише обмежену кількість пострілів 152 і 122-мм, однак виробництво було не серійним і за найбільш оптимістичними оцінками складало до 10 тисяч на рік, при цьому залежало від імпорту комплектуючих та пороху.
Поточний стан виробництва снарядів: нарощування виробництва після вторгнення
Залежність Сил Оборони від обмежених радянських запасів та невеликих обсягів закупівель за кордоном набула характеру екзистенціальної загрози для України, інтенсивність бойових дій швидко виснажила наявні арсенали, тому відновлення вітчизняного ВПК у царині артилерійських боєприпасів та систем стало питанням національного виживання та обороноздатності. Уже в кінці 2022 року Укроборонпром заявив про налагодження власного виробництва снарядів 122 та 152-мм. Також виготовленням займається ТОВ “Українська Бронетехніка”. Це позитивна зміна, однак у довгостроковій перспективі, по мірі вичерпання запасів та ресурсу артилерійських систем відповідного калібру, її значення падає, оскільки Україна сама не виробляє арт. системи цих калібрів, а серед партнерів нашої держави їхнє виробництво є лише у Чехії (152-мм САУ Dana-M2). Снаряди 203-мм не виробляються.
Освоєння калібрів НАТО
Від початку вторгнення факт неминучого переходу більшості артилерійських підрозділів на снаряди калібру 105 і 155-мм став очевидним, однак інформація про початок виготовлення снарядів 155-мм з’являється лише восени 2023 року, проте обсяги виробництва були малими аж до літа 2024, коли УОП спершу отримав від норвезької оборонної компанії Nammo виробничу лінію, що дозволило наростити обсяги виробництва у 10 разів, а потім, у серпні, уклав угоду щодо ліцензії, яка дозволила виготовляти 155-мм арт. постріли за норвезькою технологією. Крім того, для прискорення виробництва Україна замовила у французької Forges de Tarbes 60 тис. корпусів снарядів у 2024 році з нарощуванням обсягу поставок до 120 тис. у 2025 та 2026 роках.
Іншим калібром західного зразку, який застосовує українська артилерія, є 105-мм. Наразі відсутні дані про наявне виробництво даних снарядів. Причини офіційно не названі, проте можемо припустити, що це пов’язано з тим фактом, що якщо до вторгнення Україна мала плани і напрацювання щодо запуску виробництва снарядів 155-мм (хоча б для вітчизняної САУ Богдана), то у напрямку 105-мм пострілів робота не велась. Початок їх випуску очікується у 2026 році у форматі спільного виробництва між чеською Czechoslovak Group (CSG) і “Українською бронетехнікою”. Остання зараз є найбільшим українським приватним постачальником артилерійських боєприпасів до Сил Оборони, і у рамках співпраці із чеським партнером планує також налагодити випуск 155-мм пострілів різного виду та 120-мм танкових пострілів, виробництво яких наразі відсутнє в Україні і його початок запланований на 2026 рік, при чому початкова частка потужностей, розміщених в Україні становитиме 50% із поступовим зростанням до 80%. Очікувана потужність спільного виробництва “Українською Бронетехніки” та CSG становить 100 тисяч 155-мм пострілів на 2025 рік, із ростом річного обсягу виробництва до 300 тисяч у 2026 році, при чому це число включатиме також 105-мм артилерійські й 120-мм танкові постріли.
Проте наймасштабнішим наразі проектом у сфері виробництва арт. пострілів є снарядний завод Rheinmetall, чия запланована виробнича спроможність ще на етапі планування зросла зі 150 до 350 тисяч на рік. Запуск очікується у 2026 році.
Виробництво танкових пострілів
Окрім 120-мм сучасного калібру НАТО, наймасовішим калібром гармат танків від початку вторгнення у лавах ЗСУ залишається радянський 125-мм, відтак найперші зусилля з виробництва пострілів для танків були зосереджені саме на ньому. У березні 2023 року АТ “Українська оборонна промисловість” (УОП, колишній “Укроборонпром”) офіційно оголосило про початок спільного із іншою європейською державою серійного виробництва 125-мм снарядів, при чому виробничі потужності були розгорнуті за межами України на території означеної держави, назва якої не розкривалась. Одразу по цьому, у квітні 2023 року було підписано угоду про співпрацю у виробництві 125-мм танкових снарядів між УОП та польською компанією Polska Grupa Zbrojeniowa (PGZ), що породило спекуляції, що Польща і була державою, на території якої було раніше розгорнуто виробництво снарядів, однак офіційного підтвердження не було надано. Серед типів снарядів згадується лише ОФС, відсутня інформація про кумулятивні, бронебійні чи інші види. Одночасно із початком виробництва 125-мм стало відомо також про старт випуску 73-мм снарядів для БМП-1.
Також танкові підрозділи України використовують машини, які використовують старіші калібри танкових пострілів, у тому числі 105-мм, однак їх частка суттєво менша із тенденцією до скорочення, тому ніякого виробництва цих снарядів не було розгорнуто, і у майбутньому цього також не передбачається — потреби закриваються старими власними запасами та партнерів.
Виробництво мінометних мін
Аналогічно до танкових пострілів, Україна не виготовляла міни для мінометів до повномасштабного вторгнення. Станом на зараз же підтверджено вітчизняне або коопераційне виробництво мін калібрів 60, 82 та 120-мм, обсяг становить “мільйони на рік”, і основними виробниками є УОП, яка у 2023 році спершу налагодила вітчизняний випуск 82-мм мін, а згодом і 120-мм, а у 2024 до номенклатури також додалися 60-мм міни, і уже неодноразово згадана “Українська Бронетехніка”, чиї потужності зараз дозволяють виготовляти від 20 тисяч мін щомісячно. Важливо, що обидві компанії запустили виробництво 120-мм мін у співпраці із європейськими партнерами і, вірогідно, принаймні з частковим розміщенням виробництва за межами України.
Попри вражаючі темпи нарощування виробництва майже з нуля, негативним побічним ефектом стала неспроможність забезпечити стабільну якість виготовленої продукції — у 2024 році, коли перші масштабні партії 120-мм мін почали надходити до СОУ, у інфопросторі одразу з’явилося чимало розповідей від бійців про несправність та великий відсоток браку серед доставлених мін, і врешті усі держава відкликала усі браковані партії, чий сукупний обсяг склав 54 тисячі 120-мм мін, при чому у більшості випадків у підрозділів вилучали партії, не надаючи заміну, що негативно впливало на боєздатність.
Офіційної причини такого масового випадку браку не надано досі. Наявні версії різного степеню спекуляції покладають вину як на об’єктивні фактори, адже брак можна вважати неприємним, проте до певної міри неуникним побічним ефектом росту обсягу виробництва мін на десятки тисяч відсотків із одночасним великим дефіцитом порохів на світовому ринку, так і на суб’єктивні, до яких зараховують неефективний менеджмент, свідоме введення в оману та, звісно, корупцію.
Роль міжнародної кооперації
Характерною ознакою розбудови українського ВПК на сучасному етапі є широке залучення західних, переважно європейських, партнерів та створення спільних виробництв для компенсації нестачі вітчизняного фінансування, технологій та спрощення закупівлі сировини. Найбільший ступінь співпраці українського ВПК у сфері виробництва артилерійських та мінометних боєприпасів налагоджено із Чехією (CSG, також беруть участь словацькі підприємства) та Німеччиною (Rheinmetall), також важливими є Польща, Норвегія, Данія, Франція. Болгарія, попри збереження суттєвого ВПК з часів Холодної війни та виробництва дуже широкої номенклатури боєприпасів для наших потреб, не має суттєвих (принаймні озвучених) проектів співпраці із Україною, окрім спекуляцій, що на її території розміщено спільне україно-болгарське виробництво артилерійських снарядів радянського зразку.
На період 2025-2026 років заплановане введення в дію нових потужностей у рамках означених форматів взаємодії, при чому більша частка із відомих нам проектів буде розташована саме на території України.
Хоча зараз потенціал наявних та запланованих виробництв призначений для забезпечення потреб Сил Оборони України, доречно припустити, що в умовах мілітаризації Європи вітчизняна промисловість може працювати і на закордонні замовлення. У середньостроковій перспективі це дозволить органічно включити український ВПК у загальноєвропейський, що є важливим кроком на фоні інтеграції в ЄС та політичної напруги по різні боки Атлантики, а у довгостроковій перспективі — диверсифікувати структуру експорту України, який історично був виключно сировинним, а після втрати значної частки металургії від 2022 року став ще й у значно більшій мірі аграрним, у той час як експорт озброєння дозволить покращити торговельний баланс та привнести валюту в економіку.
Важливим фактором, який впливає на теперішнє та заплановане виготовлення боєприпасів є відсутність в Україні власного виробництва сировини вибухових речовин для артилерії. Хоча історично були спроби вирощувати бавовну (яка є сировиною для пороху) на території Херсонщини та Криму, і навіть виведені сорті, які демонструвати ефективність на цій території, СРСР врешті зосередився на виробництві сировини для пороху в Центральній Азій, кліматичні умови якої краще підходять для цього. Відтак, навіть у випадку налагодження “Зірки” у Шостці, Україна не зуміє позбавитися від залежності імпорту сировини.
Описана ситуація має інший потенційний негативний ефект — по мірі розширення виробництва Україна буде змушена все сильніше конкурувати із європейськими ж виробниками за закупівлю порохів, розширення виробництва яких (зокрема у Франції, яка є його найбільшим виробником у ЄС, та Німеччині) наразі не встигає за попитом. І окрім власне виробництва залишається питання імпорту сировини для пороху, левова частка якої закуповується у КНР, у меншій мірі — у Центральній Азії. Також про плани спорудити пороховий завод в Україні заявляла Rheinmetall.
| Калібр | Застосування |
|---|---|
|
203-мм |
2С7 Піон, виробництво відсутнє і не передбачається, потреби закриваються запасами та поставками.
|
|
155-мм |
САУ: 2С22 Богдана, CAESAR, PzH 2000, Archer, M109, Krab, Zuzana 2, AS-90, причіпні: Богдана-Б, M777, TRF1, FH-70. Новий основний калібр СОУ, розгорнуто масштабне виробництво в Україні. |
|
152-мм
|
САУ: DANA-M2, 2С3 Акація, 2С5 Гіацинт-С, 2С19 Мста-С, причіпні: 2А65 Мста-Б, 2А36 Гіацинт-Б, Д-20. Попередній основний калібр СОУ, розгорнуто виробництво в Україні. |
|
130-мм |
Старі М-46, виробництво не створюється. |
|
122-мм |
САУ: 2C1 Гвоздика, причіпні: Д-30. Налагоджено власне виробництво. |
|
105-мм |
L119, OTO Melara 105mm. Власне виробництво відсутнє, запуск очікується у 2026 році. |
|
100-мм
|
МТ-12 Рапіра, МТ-12Р Рута. Виробництво снарядів не розгортається. |
|
73-мм |
БМП-1. Налагоджене власне виробництво. |
|
125-мм
|
Танки Т-64, Т-72, Т-80, PT-91 Twardy, Трофейні танки Т-90. Налагоджено власне виробництво пострілів в Україні та закордоном. |
|
120-мм
|
Leopard 2, M1 Abrams, Challenger 2, Strv 122. Налагоджено власне виробництво пострілів в Україні та закордоном. |
|
105-мм |
Leopard 1, M-55S. Відсутнє власне виробництво. |
Висновки
Україна на порядки наростила власне виробництво артилерійських пострілів та мін від де-факто відсутнього рівня до суттєвого показника у приблизно 2,5 мільйони на кінець 2024 року з потенціалом до зростання по мірі розгортання нових виробничих спроможностей. Згідно офіційних джерел, дане число дозволило задовольнити від 30% потреб Сил Оборони. Однак, слід зазначити, що левову частку із даного числа становлять саме мінометні міни, виробництво яких простіше та швидше, а тому забезпечення потреб саме артилерії на 2025-2026 роки власним виробництвом слід оцінювати, за відсутності більш точних чисел, у діапазоні від песимістичних 300 тисяч на рік до оптимістичних 800 тисяч. При цьому числа залежать не лише від наявних виробничих потужностей, а й від розміру замовлення, оскільки наразі потужності тієї ж АТ “Українська Бронетехніка” не завантажені на 100%.
Наводимо табличку використовуваних у СОУ пострілів та мін для зручності, ліворуч вказано постріл, праворуч техніку, яка його використовує, стан виробництва чи постачання.
Також важливим фактом є перманентний стан снарядного голоду наших військ. Звісно, абсолютне забезпечення потреб бойових частин під час повномасштабної війни є неможливим сценарієм для будь-якої армії, і ЗСУ частково компенсують його якістю використовуваних систем, однак даним фактором неможливо повністю компенсувати нестачу кількості. З огляду на це, змушені зробити припущення, що 30% забезпечення потреб Сил Оборони — частка, яку займають постріли українського виробництва серед усіх використаних за 2024 рік, однак даний відсоток не відображає реальної потреби армії, яка є очевидно більшою.
Стримуючими факторами розширення даного підсектору ВПК є нестача фінансування, державного замовлення, технологій та сировини, особливо гостро стоїть питання вибухових речовин. Підприємства українського ВПК потребують іноземних замовлень для забезпечення росту масштабу та ефективності.
Перспективи росту полягають у налагодженні спільних україно-європейських підприємств, найкраще себе продемонстрував двосторонній формат співпраці. Наразі Україна вже налагодила відносини з основними виробниками зброї на континенті, окрім Болгарії, подальший ріст залежить від політичної кон’юнктури у ЄС та можливості усунути боттлнек виробництва — вибухові речовини.
Примітки
1. Посилання тут
No posts found!
