Україна має вирішальну можливість переосмислити своє місце у світі та стати впливовою середньою державою. Досягнення цього вимагає системної, довгострокової стратегії, що поєднуватиме розвиток власних економічних і оборонних спроможностей та гнучке співробітництво з глобальними і регіональними акторами. Україні необхідно переходити від ролі виключно реципієнта допомоги до формування взаємовигідних економічних та безпекових партнерств, створюючи умови для залучення іноземного капіталу і презентуючи США, ЄС, Японії та іншим ключовим акторам інвестиції в Україну як спосіб вирішення власних проблем.
Зміст
Ми живемо в період глибокої трансформації міжнародних відносин та світової економіки. Останні місяці шпальти світових та українських видань рясніють текстами про те, що президент США Дональд Трамп відмовляється від лідерства Сполучених Штатів у світі. Проте це почалося не з другої каденції Трампа — США поступово втрачали Pax Americana через цілий ряд помилок впродовж останніх трьох десятиліть. Це і очевидні поразки в Іраку, Афганістані, Сирії, Лівії, і втрата абсолютного лідерства в світовій економіці. Старий світопорядок, що базувався на гегемонії Сполучених Штатів після завершення Холодної війни, відходить в історію.
Нова ж система міжнародних відносин на основі багатоцентричності досі перебуває в стані формування. Цей процес супроводжується загостренням геополітичної конкуренції, регіональними конфліктами та переоцінкою ролі ключових міжнародних акторів. Внаслідок перебудови системи міжнародних відносин і з’явилася можливість для повномасштабної агресії Росії проти нашої держави. Україна матиме можливість використати зміни в системі міжнародних відносин на свою користь та знайти своє місце у новому світі, якщо розумітиме глобальну та регіональні динаміки цієї трансформації, мотивації та політики ключових гравців.
Make America Great Again та Made in China
Адміністрація Дональда Трампа відмовляється від ролі гаранта безпеки в Європі, планує поступово зменшувати військову присутність на континенті, скептично ставиться до НАТО, перекладає відповідальність за підтримку України на ЄС, Велику Британію, Японію та Канаду. США сприймає головною загрозою для себе Китай і переорієнтовує свої сили на протистояння з Китаєм. Саме ця мотивація є основою для практично всієї зовнішньополітичної активності Білого Дому за останні місяці, а саме:
- накопичення збройних сил та розширення військової інфраструктури в Індо-Тихоокеанському регіоні
- скорочення витрат на забезпечення безпеки союзників в Європі і потенційне скорочення бюджету Міністерства оборони на підтримку наявної інфраструктури, зокрема заплановане об’єднання Європейського (EUCOM) і Африканського (AFRICOM) командувань в єдине
- тиску США на Панаму, Гренландію та Канаду із метою зменшення китайського економічного та політичного впливу та посилення своїх позицій у ключових для власної безпеки регіонах,
- запровадження митних тарифів проти практично усіх торговельних партнерів та 145% митного тарифу на імпорт товарів із КНР з метою ослаблення економіки Китаю та відновлення американської промисловості, повернення виробництва в США.
Китай за попередні десятиліття отримав монополію на цілий ряд ключових технологічних сфер, таких як електромобілі, акумулятори, електроніка, сонячна енергетика, рідкоземельні метали, на рівних конкурує із Західним світом у сферах штучного інтелекту, квантових технологій, напівпровідників, робототехніки, біотехнологій. Частка Китаю у світовому промисловому виробництві становить 25–30%, що є найвищим показником серед усіх країн та вдвічі перевищує виробництво США, контролює ланцюги постачання, швидко впроваджує та масштабує нові технології, є лідером в дослідженнях і розробках у цілому ряді стратегічно важливих сфер.
КНР та її лідер Сі Цзіньпін прагнуть видозмінити міжнародну політичну систему, побудовану на західних цінностях, і міжнародну економічну систему, підкріплену доларом. В китайському світобаченні найважливішим явищем має бути державний суверенітет, навіть якщо держава не дотримується демократичних цінностей та прав людини. І саме в такому світі буде гарантована центральна роль Китаю, а глобальні інституції та норми будуть формуватися на основі китайських уявлень про світ, політику, економічний розвиток. Пекін розширює свій глобальний вплив та просуває своє бачення світу через чотири програми: “Один пояс, один шлях“, “Глобальна ініціатива розвитку“, “Глобальна безпекова ініціатива“ та “Глобальна цивілізаційна ініціатива” та концепцію “Спільноти спільної долі людства”.
США ж не можуть одноосібно перемогти у протистоянні із КНР, тому зберігатимуть високий рівень взаємодії із Європою, хоч і не планують більше платити за її безпеку. Проте тарифний тиск США на ЄС скоріш за все закінчиться укладенням компромісної торгової угоди. Вашингтону необхідно, аби Брюссель зайняв його сторону у випадку загострення протистояння із КНР, зокрема долучився до тиску на китайський експорт.
Україна ж, уклавши угоду щодо корисних копалин із США, має можливість залучити в країну значні американські інвестиції. Київ має довести Вашингтону, що Україна — ключовий партнер у диверсифікації глобальних ланцюгів постачання, забезпеченні логістики між Європою та Азією, а також — військова противага Росії в регіоні, економічні лідери якого абсолютно не готові до потенційного нападу.
ЄС на шляху до третього полюсу сили
В умовах відмови США від ролі лідера об’єднаного Заходу, ЄС опиняється перед рядом нових викликів, а вирішення старих проблем союзу лише актуалізується. Питання безпеки Європи постає особливо гостро як через доволі справедливі вимоги США збільшувати видатки на оборону, так і окреслені перспективи виведення американських військ з Європи, скептичне ставлення команди президента США до 5 статті НАТО та перекладання відповідальності за економічну, військово-технічну підтримку та безпекові гарантії Україні на ЄС. Всі ці обставини змушують ЄС шукати шляхи до стратегічної автономії.
Європа, яка тривалий час отримувала вигоду від безпекової парасольки США, витрачаючи мізер на оборону і водночас сотні мільярдів на екологічні ініціативи та програми з соціальної справедливості, потрохи починає збільшувати витрати на оборону. В той же час ЄС не наблизився до максимуму своїх можливостей щодо військово-технічної підтримки. Київ повинен використати “шокову терапію” Трампа задля того, щоб підштовхнути ЄС надавати більше військово-технічної допомоги.
ВПК Європи, після 30 років нехтування оборонною промисловістю, відсутності значних інвестицій в дослідження та великих державних замовлень, і бар’єрів зеленого регулювання, лише потрохи набирає обертів. Цей процес сповільнюють бюрократичні проблеми та висока собівартість виробництва в ЄС. Лише 20-25% зброї, яку Україна отримує від ЄС, виробляють у країнах союзу, решту закуповують за його межами.
Тож в умовах не надто швидкого відновлення ВПК в країнах ЄС рішенням має стати посилення можливостей українського. Якщо в ЄС є кошти, але немає виробничих потужностей, то в Україні потужності з’явилися, але держава не має коштів. Рішення є вже — так звана “данська модель”, коли донори фінансують закупівлю озброєнь в українських виробників, що, окрім іншого ще й значно дешевше, ніж виробництво в ЄС.
Створення спільних підприємств та побудова заводів європейських оборонних компаній в Україні та українських в Європі — інший важливий напрямок співпраці, вигідний і Україні через зростання обороноздатності, і країнам ЄС через здешевлення виробництва. Цим шляхом уже пішли Rheinmetall, Czechoslovak Group та PGZ, останні ще й частково з опертям на українські робочі ресурси в Польщі.
Україна може відіграти важливу роль для становлення ЄС як самостійного полюса сили. Значний оборонно-промисловий потенціал України, інтегрований у європейські ланцюги виробництва, допоможе ЄС швидше та ефективніше наростити оборонні спроможності.
Окрім безпеки, ЄС має ще один вагомий виклик — економіку. У 2008 році ЄС та США мали еквівалентний ВВП: 14,2 трлн доларів і 14,8 трлн доларів відповідно. У 2025 році ВВП ЄС очікується на рівні 20 трильйонів доларів, тоді як ВВП США — 30 трильйонів доларів. ВВП КНР зріс із 4,6 трлн доларів до 19,5 трлн доларів. Якщо тренди збережуться, то скоро ЄС стане третьою силою у світі за економічною могутністю. Європа, зосередившись на екології, соціальній державі та соціальній справедливості, значно послабила свою промисловість, уповільнила розвиток інновацій.
В вересні минулого року колишній голова Європейського центрального банку та колишній прем’єр-міністр Італії Маріо Драгі представив план дій щодо підвищення економічної конкурентоспроможності ЄС, що спирається на потребу залучити значні кошти країн союзу на інвестиції. Маріо Драгі закликає інвестувати 800 млрд євро щороку (5% ВВП) в розвиток ключових сфер економіки та R&D задля подолання інноваційного розриву зі США і КНР.
Європейська комісія представила план із розвитку оборонних спроможностей Європи — REARM Europe, що пропонує активувати виняткове фінансове становище, яке дозволить країнам ЄС збільшити свої військові витрати без ризику отримати штрафи за порушення боргових обмежень ЄС і витратити додаткові 800 мільярдів євро на оборонні замовлення та інвестиції протягом чотирьох років.
В умовах, коли ЄС взяв курс на відновлення своєї економічної та оборонної спроможності, Україні варто не лише покладатися на економічну допомогу, а й пропонувати Союзу взаємовигідну співпрацю. Україна потребує ЄС, а ЄС потребує України. Інвестиції в українську економіку, яка вже в осяжному майбутньому стане частиною Союзу, можуть пришвидшити зростання економіки Європи загалом.
Модернізація та реорганізація значним чином занедбаного промислового сектору України коштуватиме ЄС десятків мільярдів доларів. Однак це буде інвестиція в реальну економіку, в розширення промислового потенціалу самого Союзу, враховуючи очікуваний вступ України в середньостроковій перспективі, а Return on Investment буде доволі вагомим навіть на загальноєвропейському рівні. До того ж розпорядниками коштів і виконавцями робіт можуть бути переважно європейські компанії, а отже значна частина коштів повернеться в юрисдикцію країн, які їх виділятимуть.
Критичною для України є участь в новому технологічному устрої, в наукомісткому виробництві та інноваційних секторах економіки. ЄС запускає свої проєкти з розробки штучного інтелекту, щоб конкурувати з OpenAI, Google AI та DeepSeek, і український ІТ-сектор можна долучати до цього процесу. Загалом український ІТ-сектор, авіабудівна, ракетна і космічна галузі мають значний потенціал, який можна реалізувати за наявності інвестицій та інтеграції із європейськими партнерами. Саме інтеграція української економіки, її ресурсів та людського капіталу в європейський простір може стати драйвером економічного зростання для всього ЄС.
Японія та Україна — як вирішити проблеми один одного
Історично традиційним явищем для будь-якої системи міжнародних відносин є поступове перетікання економічної продуктивності від вже розвинутих держав до країн, що розвиваються. Демографічні показники розвинутих держав падають, не здатні підтримати економічне зростання, і Японія — одна з найбільших жертв такого тренду. Токіо реагує на це, спрямовуючи значні інвестиції по всьому Індо-Тихоокеанському регіону. Японія володіє третіми за обсягом у світі фінансовими активами, що оцінюються у приблизно $12 трлн, зокрема навіть випереджає КНР за обсягами інвестицій у країни АСЕАН. Україна повинна поступово переходити від лише отримання пакетів економічної та гуманітарної допомоги на новий рівень взаємодії із цією державою, пропонуючи себе як альтернативний напрям для інвестицій.
Японія вже неодноразово заявляла про свою зацікавленість у процесі відбудови України, надаючи фінансову допомогу і співпрацюючи у сфері технологій. Одним із потенційних інструментів залучення інвестицій з Японії в Україну є Японське агентство з міжнародного співробітництва (JICA), яке вже вже висловило готовність перейняти деякі проєкти, що раніше реалізовувалися під егідою USAID. JICA володіє вражаючим портфоліо проєктів у Східній і Південній Азії та Африці, зокрема в сферах логістичної та енергетичної інфраструктури.
Перспективи України полягають не лише у залученні інвестицій — вигідне географічне розташування дозволяє державі пропонувати себе в якості логістичного хабу між ринками ЄС та Японії. В умовах потенційного скорочення експорту в США через тарифну політику адміністрації Трампа, Японія може перенаправити експорт частини наукомісткої продукції в Європу. Коротше логістичне плече через порти Великої Одеси дозволить без значних витрат збільшити обсяги торгівлі з Європою, одночасно пришвидшуючи економіку України.
Україна як середня держава
Аби гарантувати собі гідне місце у новому світовому порядку, Україні слід взяти курс на поступову трансформацію відносин із ключовими зовнішньополітичними партнерами — від реципієнтної моделі, при якій держава виключно приймає економічну, гуманітарну чи військово-технічну допомогу, до моделі взаємовигідної співпраці. Необхідно позиціонувати себе як надійного економічного і безпекового партнера, з яким можна реалізовувати значні та довгострокові проєкти. Звісно ж, необхідно створювати умови для залучення іноземного капіталу, здійснювати дерегуляцію та детінізацію економіки та підтримувати хороший бізнес-клімат, реформувати судову систему, податкову та митницю. Якщо ми хочемо мати успішну, економічно розвинену країну, то в цей мінливий час загроз та можливостей повинні зробити все, аби змінити дану парадигму української зовнішньої політики і сприйняття України за кордоном.
Трансформаційні процеси у сучасній міжнародній системі призводять до зростання ваги так званих середніх держав (middle powers) — країн, що здатні ефективно реалізовувати силовий потенціал як мінімум у регіональних масштабах, мають кумулятивні ресурси (такі, що мають додану вартість у конкретний момент часу і прямо конвертуються в сильні позиції) та чітке усвідомлення власних зовнішньополітичних цілей та амбіцій.
В умовах невизначеності майбутньої конфігурації відносин між США, КНР, РФ і ЄС традиційні неореалістські стратегії приєднання до сильнішого (bandwagoning) чи розбудови коаліцій проти нього (outer balancing) створюють чимало ризиків для середніх держав, з огляду на падіння рівня автономності. Натомість альтернативою є поєднання розвитку самодостатньої обороноздатності (inner balancing) зі стратегією хеджування (hedging), що має на увазі обмежене співробітництво з усіма можливими полюсами без стратегічної орієнтації на партнерство чи протистояння з одним із них. Подібні формати підкреслюють важливість налагодження горизонтальних зв’язків між середніми акторами — засобу вирівнювання асиметрії та непередбачуваності контактів вертикального характеру.
Для України, яка перебуває у стані війни з одним із претендентів на статус полюса міжнародної системи, ситуація є унікально складною, оскільки звужує можливості здійснення повноцінної політики хеджування і критично поглиблює асиметрію зносин із сильнішими партнерами, в першу чергу США. Утім, обережний оптимізм вселяють вдалий поступ України в царині обороноздатності, а також перспектива досягнення більшої ролі в регіоні за рахунок взаємодії з Туреччиною й іншими важливими гравцями сходу та півночі Європи, в тому числі Сполученим Королівством.
Задля становлення України як середньої держави на міжнародній арені — візії Київського інституту національного інтересу — необхідна довгострокова і системна стратегія, що поєднуватиме розвиток власної обороноздатності та економіки з гнучкою двосторонньою дипломатією і використанням багатосторонніх майданчиків для просування своїх інтересів.
Задля досягнення цієї візії команда Київського інституту національного інтересу ставить собі за мету створювати якісну аналітику та обґрунтовані рекомендації, що сприятимуть втіленню національних інтересів України, інтересів українського суспільства і бізнесу. Зокрема аналізувати глобальні й регіональні тренди і розробляти рекомендації та ідеї, які сприятимуть становленню України як впливової і успішної середньої держави, що реалізує свій потенціал в новому, складному, але й повному можливостей світі.
Примітки
1. Посилання тут
No posts found!
