5 липня, на фоні тривалого конфлікту з президентом США Дональдом Трампом, Ілон Маск оголосив про заснування Партії Америки з наміром кинути виклик історично сформованій у США двопартійній системі. З початку липня ця ініціатива отримує підтримку від представників окремих політичних кіл та бізнесу, що свідчить про наявність певного запиту на нову силу в американському публічному полі.
Якою може бути політична платформа та електоральні перспективи партії Маска – читайте у нашій статті.
Протягом передвиборної кампанії Дональда Трампа Ілон Маск відзначився як один із найбільш впливових прихильників його ідей, продовживши тісну співпрацю з президентом на початку його нової каденції у 2025 році. Однак уже навесні між ними почали виникати суперечності, що свідчили про поступове, але невідворотне віддалення Маска з кола найближчих союзників Білого дому. Зокрема, підприємець є категоричним опонентом закону, що отримав неформальну назву One Big Beautiful Bill Act, який, за його словами “значно збільшить і без того гігантський дефіцит бюджету до 2,5 трильйона доларів та обтяжить громадян Америки непосильним боргом” та по суті підриває зусилля Маска щодо скорочення державних витрат.
Після звільнення з посади Старшого радника Президента США, Маск пішов на відкриту конфронтацію з Трампом, запустивши 5 червня у соцмережі “Х” опитувальник щодо необхідності “створення в Америці нової політичної партії, яка фактично представлятиме 80% середнього класу”. Понад 80% опитаних схвалили таку ініціативу. А вже 4 липня, на День незалежності США, Маск прямо поставив питання “чи ви хочете незалежності від двопартійної (дехто б сказав, що однопартійної) системи”, на яке майже дві третини аудиторії відповіли “так”. Попри те, що наразі Партія Америки не є офіційно зареєстрованою, дії Маска та повідомлення з окремих джерел свідчать про серйозність намірів останнього, які, зокрема, включають участь у наступних виборах до Конгресу, що відбудуться у листопаді 2026 року. У зв’язку з цим постає питання, які шанси у гіпотетичної Партії Америки отримати представництво у законодавчому органі влади та чи може “третя сила” у сучасних умовах стати альтернативою республіканцям та демократам.
З кінця Громадянської війни 1861-1865 років у США остаточно склалася двопартійна система, в умовах якої за реальну владу в країні змагаються виключно Республіканська та Демократична партії. Така специфічна політична реальність здебільшого пов’язана із мажоритарною виборчою системою відносної більшості, яка демотивує виборця дати шанс альтернативному кандидату у своєму виборчому окрузі, а також системою непрямих виборів президента, яка не передбачає проведення другого туру. Відтак, нав’язати конкуренцію партіям-лідерам стає майже нереальним завданням, враховуючи й те, що загальнонаціональна виборча кампанія потребує колосальних фінансових ресурсів. Після 1968 року єдиними обмежено успішними спробами втрутитися у боротьбу за президентське крісло були кампанії великого бізнесмена Росса Перо у 1992 та 1996 роках, коли йому вдалося отримати 18,9% та 8,4% голосів виборців відповідно, при цьому отримавши 0 голосів від колегії виборників, оскільки жодної перемоги в окремому штаті він не здобув. У 1995 році Перо створив Партію реформ США, яка брала участь у кількох виборах до Палати представників, але жодного успіху не мала, навіть попри те, що її лідер просував популярні та прогресивні на той час ідеї та мав можливість вкладати гроші у кампанії.
В останню ж декаду своїх кандидатів на вибори усіх рівнів висувають Лібертаріанська та Зелена партії, але їхні рейтинги традиційно балансують на рівні статистичної похибки, що робить боротьбу за представництво у Конгресі майже неможливою.
Попри зазначений вище негативний досвід втручання у двопартійну систему США, наразі існують тенденції, що свідчать про зростаюче розчарування американців як у демократах, так і республіканцях. Наприклад, Gallup у 2023 році навели дані, згідно з якими понад 40% американців ідентифікують себе як “незалежні”, що є абсолютним рекордом за історію дослідження. Очевидним є те, що виборці стають все менш зацікавленими у “дуельній” політиці, де вибір по факту зводиться до “меншого зла”. Навіть незважаючи на те, що демократична адміністрація Джо Байдена пішла на хвилі суспільного невдоволення, чинний президент Трамп навіть у перші півроку каденції не має великої популярності (у червні його діяльність схвалювали 40% опитаних, не схвалювали – 54%).
Нині як Республіканська, так і Демократична партії все більше віддаляються від центру, що створює у частини виборців бажання поміркованої альтернативи, що могла би зменшити політичну токсичність і знайти спільну мову між сторонами. Зростає й критика “технократії” обох партій: залежності від корпорацій, віддаленості політики від реального життя. Виборці шукають антисистемну, але не екстремістську альтернативу.
Крім того, економічні проблеми США продовжують зростати, а замість їх вирішення представники нинішньої політичної системи радше вдаються до популізму. Молоді покоління стикаються з високими цінами на житло, боргами за навчання, інфляцією і відчувають, що жодна з партій не дає адекватної відповіді. Це створює запит на нову силу з новими підходами.
При цьому, Ілон Маск, володіючи значними статками та найбільш популярною серед американців соціальною мережею “Х” (раніше Twitter) однозначно має можливості впливати на суспільну думку, які вже частково застосовує.
Наразі Партія Америки ще не є офіційно зареєстрованою і, відповідно, не має чітко визначеної ідеології чи програми, однак можна припускати, що принаймні на перший час це буде персональна партія Ілона Маска, який збирається просувати через неї свої ідеї, які вже неодноразово зазнавали значних трансформацій. Підприємець заявив, що партія буде зосереджена на скороченні дефіциту бюджету та матиме економічно консервативну ідеологію. В останні роки Маск також схиляється до соціального консерватизму, будучи за словами журналу The Atlantic “глибоко відданим культурній війні правих проти прогресивізму в більшості його форм”. Такі ідеї й образ лідера, безумовно, є близькими певній частині американського суспільства (враховуючи запит на таких політиків, як чинний президент США Дональд Трамп), однак епатаж Маска може завдати шкоди новій партії, оскільки його політичний активізм є особисто мотивованим, радше ніж ідеологічно.
Не можна не враховувати те, що Маск не є громадянином США від народження, що унеможливлює його балотування на посаду президента США (президентська кампанія могла б додати впізнаваності його партії на майбутнє), водночас він може висунути кандидатуру на виборах до Палати представників або Сенату. Крім того, нещодавні опитування поки не свідчать про популярність ініціативи Маска серед широких кіл виборців. Опитування CNN, опубліковане 17 липня, показало, що переважна більшість як дорослих (74%), так і виборців загалом (77%) виступають проти Партії Америки, і що лише 17% виборців розглядали б можливість вступу до неї. CNN порівняла ці результати з рейтингами раніше згаданого Росса Перо, зазначивши, що на відміну від Маска, понад 50% американців підтримали його створення Партії реформ, тоді як лише 37% виборців виступили проти його партії.
Менше з тим, Маску вже вдалося здобути підтримку серед окремих публічних осіб США. Так, наприклад, ідею Партії Америки схвалив Марк Кубан, підприємець і мільярдер, під час подкасту “Pod Save America” 13 липня 2025 року назвав стратегію Маска “дуже розумною” і висловив готовність допомогти у розбудові партійної інфраструктури в штатах. Ендрю Янг, засновник Forward Party, прокоментував потенційну співпрацю з Маском і також підтримав ідею третьої партії як шанс порушити чинну монополію на владу. Також активно лобіює Маска в його власній соцмережі “X” Лібертаріанська партія США, закликаючи його приєднатися до лібертаріанців через «спільні інтереси у сфері фінансової відповідальності» та “заклопотаність дефіцитом бюджету США”. Ця партія має найширший доступ до виборчих бюлетенів серед невеликих американських партій і регулярно висуває кандидатів на посади на всіх рівнях уряду США. Після ж прийняття One Big Beautiful Bill Act, Маск може розрахувати на підтримку від конгресменів-республіканців, які голосували проти цього закону.
Таким чином, політична платформа Ілона Маска хоч і викликає неоднозначні думки серед потенційних виборців, але однозначно має перспективи для розширення.
Станом на сьогодні електоральні перспективи Партії Америки Ілона Маска важко оцінити одназначно, але сам факт наявності конфлікту останнього з Дональдом Трампом може свідчити про початок політичної турбулентності у США. Не можна й повністю відкидати вірогідності, що Маск таким чином вдається до шантажу Білого дому (або навіть помсти), оскільки поява нової партії з подібною риторикою може завдати значної шкоди Республіканській партії, відтягнувши голоси на користь демократів уже на наступних проміжних виборах в 2026 році. Позитивом для України в цьому контексті є те, що Трамп і Маск після припинення співпраці згорнули ворожу до нашої держави риторику, зосередившись на внутрішній політиці. Однак культивування в американському суспільстві поглядів на бюджетні витрати, які нині адвокує Маск та ряд крайніх правих в Республіканській партії США, може підірвати можливості США щодо проектування військової сили, економічних та політичних інтересів у інші регіони та поставити остаточну крапку у прямій військово-технічній та економічній підтримці України з боку Вашингтону.
© 2025 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
