Поки Велика Британія та Німеччина вже інтегрують український ОПК у свої оборонні ланцюги, Франція лише починає формувати модель глибокої співпраці – обережно, але з дедалі виразнішою політичною волею.
Що стоїть за французькою стриманістю, які умови відкривають шлях до технологічного партнерства і чи зможе Париж стати повноцінним учасником промислового альянсу з Україною – розбираємо надалі.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії Україна цілеспрямовано розбудовує міжнародні партнерства в оборонно-промисловому комплексі (ОПК). За головну мету Київ ставить як здобуття стратегічної переваги на полі бою, так і досягнення оборонної самодостатності у виготовленні озброєння. Україна вже зробила успішні кроки на цьому шляху, зокрема підписала низку безпекових угод із ключовими партнерами та налагодила діалог про довгострокову підтримку. Проте найбільш вагомим практичним результатом цього зближення стали конкретні домовленості у сфері ОПК – створення спільних підприємств, локалізація виробництва й запуск технологічної кооперації на українській території.
Першими активними партнерами України стали Велика Британія та Німеччина – країни, які не лише передавали озброєння, але й швидко перейшли до формату спільного виробництва. Співпраця з ними поєднує урядову підтримку й активність провідних приватних компаній та має потенціал для встановлення довготривалого спільного виробництва безпосередньо на території України. Ці та інші фактори дозволяють уже говорити про комплементарний характер стратегій і масштабну інтеграцію українського ОПК у західний виробничо-технологічний простір.
Модель співпраці з Великою Британією вирізняється високою гнучкістю, інноваційністю та швидкістю інституціоналізації. Ще у 2023 році компанія BAE Systems, яка є однією зі світових лідерів у сфері озброєнь, відкрила своє представництво в Києві та погодила з урядом України план локалізації виробництва. Крім того, за участю шведського підрозділу компанії, закладено основу для виробництва бойових машин піхоти CV90. У 2024 році BAE Systems повідомила також про запуск ремонтних операцій для M777 в Україні та висловила намір у перспективі налагодити їхнє виробництво на українських потужностях.
Варто згадати й про масштабні міжурядові проєкти, зокрема програму LMM–RapidRanger, яка передбачає зміцнення ППО України щонайменше до 2030 року. Також слід відзначити створення спільного підприємства Skyeton Prevail Ltd., що передбачає виробництво українських дронів Raybird UAV на британській території з потенціалом експорту для країн НАТО. У цьому випадку спостерігаємо формат співпраці, коли саме українські технології масштабуються на потужностях союзників.
Характер співпраці з Німеччиною тяжіє до великомасштабних інвестицій, інституційного закріплення та акценту на локалізації в Україні. Підписана в травні 2025 року міжурядова угода на суму до 5 млрд євро стала безпрецедентним кроком з боку ФРН. Крім того, минулого місяця Німеччина та Україна підписали угоду про фінансування виробництва далекобійних озброєнь. Зокрема, йдеться про понад 500 безпілотників Ан-196 “Лютий”, які можуть атакувати цілі на відстані до 1200 км і нести 50 кг вибухових зарядів.
В приватному секторі ключовою є співпраця з Rheinmetall AG: у 2024 році в Україні запрацював перший спільний цех з ремонту бронетехніки, а до 2026-го року планується запуск заводу з виробництва боєприпасів. Також на горизонті ліцензійне виробництво БМП Rheinmetall Lynx, що дозволятиме Україні насичувати свої військові частини якісною бронетехнікою. Хоча німецька сторона й обмежує деякі проєкти спільного виробництва (зокрема ті, що стосуються ракет), сфера кооперації є значною й підтримується на державному рівні.
Велика Британія та Німеччина поєднують зусилля урядів і приватного сектору, формуючи стійку основу для оборонної самодостатності України та зразок того, як може виглядати справжня військово-промислова інтеграція союзників. Втім, вагому роль у європейській архітектурі безпеки традиційно відіграє і Франція. Водночас, попри її політичну активність і підтримку України, у площині створення спільних оборонних підприємств французька сторона поки що демонструє стриманішу динаміку. Чи є це наслідком глибоко вкоріненої моделі стратегічної автономії, чи радше питанням часу та формату – потребує окремого аналізу.
Франція розглядає оборонно-промислову й технологічну базу BITD (base industrielle et technologique de défense) як стрижень власної безпекової автономії, а тому будь-яка співпраця у сфері оборони для Парижа невід’ємно пов’язана з питаннями технологічного суверенітету. Від розробки власних ядерних субмарин до космічних систем і кібербезпеки французька стратегія передбачає мінімальну залежність від імпорту, особливо в критичних галузях. У промисловій площині це виливається у прагнення, щоб основні оборонні програми реалізовувалися французькими компаніями, на французькій території та з французьких компонентів.
Однак даний підхід не варто розглядати як самоізоляцію Франції: країна відкрита до співпраці, проте принципово на своїх умовах. Її оборонно-промислові корпорації, такі як Thales, Nexter, Naval Group та MBDA, – це не лише виробники, а й стратегічні партнери держави, які лобіюють рішення та впливають на оборонну політику. Кожного разу, вступаючи в партнерство, французька сторона прагне контролю над інженерними функціями та критичними вузлами виробництва, а також експортних обмежень, які не допускають передачу озброєння чи технологій третім сторонам без погодження з Парижем.
Для України цей прагматизм становить одночасно і виклик, і вікно можливостей. З одного боку, Франція, на відміну від Британії чи Німеччини, не поспішає масштабувати в Україні високотехнологічні виробництва не лише через міркування безпеки, а й через побоювання технологічного витоку або створення потенційного конкурента. З іншого боку, вже реалізовані спільні проєкти засвідчують, що французький підхід може бути гнучким, якщо дотримано умов взаємної довіри.
У 2023–2025 роках запрацювало кілька ключових ініціатив, серед яких спільне підприємство АТ “Укроборонпром” з Thales для виробництва засобів радіоелектронної боротьби та радарних систем в Україні, співпраця Thales з українським стартапом FRDM Group у сфері безпілотників та домовленості між Turgis & Gaillard і ДП “Антонов” про виробництво важкого БПЛА Aarok. Окремої уваги заслуговує оголошене у червні 2025 року “виняткове партнерство”, у межах якого французький промисловий гігант Renault Group та оборонний стартап розгорнуть в Україні серійне виробництво дронів для ЗСУ та французької армії.
Як наголосив Міністр збройних сил Франції Себастьян Лекорню, співпраця базується на принципі “win-win”: Франція отримує перевірені в бою технології, а Україна – індустріальну підтримку й майданчик для розвитку. Водночас існують і структурні обмеження. По-перше, темпи розгортання спільних виробництв залишаються повільними: потужності французького ОПК перевантажені як внутрішніми замовленнями, так і експортом, а війна в Україні вимагає рішень “на вчора”. По-друге, Франція вимагає гарантій нерозголошення технологій і контрольованого використання – Україна хоч і стратегічний партнер, але поки не є членом ЄС чи НАТО, тож довіра ще в процесі формування.
Однак Франція дедалі більше розглядає Україну як частину майбутньої архітектури європейської безпеки, що відкриває нові обрії для кооперації. Зростання оборонних бюджетів у Європі, зокрема рішення НАТО про підвищення видатків до 5% ВВП і заяви Макрона про збільшення витрат на оборону вдвічі, створюють додаткові можливості для запуску нових індустріальних проєктів за участі українських партнерів. У цьому контексті особливо важливо, щоб Україна не втратила імпульс і змогла закріпити довіру французької сторони через чітко сформульовані й проактивні формати взаємодії.
Співпраця має бути побудована так, аби результатом стало не лише зміцнення українських спроможностей, а й посилення позицій французької BITD. Це можуть бути спільні розробки в галузі дронів нового покоління або бронетехніки та артилерії з урахуванням бойового досвіду ЗСУ – сфери, де Україна має напрацювання, а Франція бачить перспективу модернізації. Для цього українська сторона має забезпечити не лише технічну сумісність, а й передбачуваність у правових механізмах — через прозорі правила захисту технологій, режим секретності та ефективне страхування ризиків.
Україна переходить від моделі реципієнта допомоги до формату промислового партнерства. Досвід співпраці з Великою Британією та Німеччиною демонструє, що успішна кооперація можлива тоді, коли політична воля підкріплена інституційними рішеннями, а локалізація виробництва – реальними контрактами. Франція залишається важливим партнером України, з яким варто поглиблювати кооперацію у сфері спільного виробництва озброєнь.
З огляду на нарощування оборонних бюджетів та потужну індустріальну базу, відкривається реальний простір для залучення французьких інвестицій у спільні підприємства, локалізовані в Україні. Політична воля з обох сторін наявна – тепер важливо доповнити її конкретними інструментами та кроками. Адже сьогоднішні спільні рішення з французькою стороною формують завтрашні засади безпеки для нас і наших союзників.
© 2025 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
