Латинська Америка це регіон, у якому українська дипломатія тривалий час не реалізовувала повною мірою потенціал співпраці, а сьогодні змушена надолужувати втрачений час і водночас протидіяти значному російському впливу.
Регіон має вагоме економічне і політичне значення для України, а отже, заслуговує на більш системну та послідовну увагу в українській Стратегії зовнішньополітичної діяльності.
У цій статті спробуємо розглянути напрями, які Україні варто пріоритезувати для реалізації своїх інтересів у регіоні.
Протягом багатьох років Латинська Америка залишалася одним з найбільш дипломатично занедбаних Україною регіонів. Географічна віддаленість та відсутність своєчасних та предметних ініціатив щодо розширення співпраці між країнами вплинули на формування доволі прохолодних відносин з багатьма представниками Глобального Півдня.
З початком повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році Латинська Америка перетворилася на один із ключових майданчиків російської дезінформаційної кампанії. Серед бідних країн регіону Кремль знайшов значне джерело для вербування найманців, а також спромігся використовувати свої зв’язки для створення видимості міжнародної підтримки та легітимації власних політичних дій, демонстрації відсутності міжнародної ізоляції, а також протидії проукраїнським ініціативам в ООН.
Латинська Америка залишається важливим напрямом для зовнішньої політики України, який не варто недооцінювати. Регіон має сильні позиції в аграрній сфері та експорті, відкритий для партнерства в видобувній промисловості та ОПК. У останні роки відбувається поступова активізація дипломатичної взаємодії України з латиноамериканськими державами, що відкриває простір для зміцнення та створення нових політичних, економічних і дипломатичних зв’язків.
Бразилія є одним з найважливіших акторів в Латинській Америці, відносини з яким не є простими для України. Після встановлення дипломатичних зв’язків і проголошення стратегічного партнерства, активнішому зближенню заважали значна географічна віддаленість, обмежені торговельно-економічні контакти та відсутність сталого політичного діалогу. Не покращив ситуацію провал амбітного космічного проєкту, що передбачав використання українських ракети-носія та супутників нового покоління на бразильському космодромі “Алкантара” та подальший вихід на міжнародний ринок космічних запусків. Девальвація бразильського реала та економічна криза в Україні, викликана російською агресією 2014 року, призвели до затримки фінансування проєкту обома партнерами, а у липні 2015 року Бразилія офіційно повідомила Україну про вихід із договору посилаючись на “дисбаланс у технологічно-комерційній моделі”. Внаслідок цього сукупні фінансові втрати України склали 805,86 млн доларів.
З початку повномасштабного вторгнення Бразилія не визнала право Росії на окупацію українських територій і послідовно голосувала за відповідні резолюції Генасамблеї ООН. Президент Лула регулярно наполягає на перемовинах за посередництва третіх держав для закінчення війни, оскільки, на його думку, жодна зі сторін не досягла своїх цілей за роки активних військових дій.
Бразилія претендує на роль одного з архітекторів альтернативного світового порядку, в будівництві якого вона надає все більшу перевагу взаємодії із Китаєм над США, а також не поспішає погіршувати взаємовідносини зі своєю соратницею у BRICS — Росією.
Україні слід ефективніше користуватися каналом впливу, яким є Бразилія — одна з небагатьох країн, що одночасно веде розмову і з Заходом, і з Росією. При цьому необхідно продовжувати наполягати, що будь-яка мирна ініціатива, вироблена без прямої участі Києва — включно з бразильсько-китайською пропозицією — не може розглядатися без узгодження з Україною.
Бразилія є прямим конкурентом України на світових ринках зернових та олійних культур. За останній час дешеві поставки бразильського товару витіснили Україну з китайського ринку кукурудзи. Розвернути цей тренд в умовах регулярних російських обстрілів та блокади вітчизняного аграрного морського експорту виглядає малоймовірним у короткостроковій перспективі.
Водночас ситуацію для України погіршує нещодавно підписана угода між Меркосур та Європейським Союзом, яка посилила присутність бразильської аграрної продукції на європейському ринку. Донедавна “домашній” для України ринок став більш конкурентним, зменшив можливості для наших аграріїв заощаджувати на логістиці, та змусив розширювати присутність на більш віддалених ринках.
Найгостріша конкуренція з Бразилією точиться саме на ринку кукурудзи. Станом на кінець вересня Україна наростила експорт кукурудзи до 1,94 млн тонн, що понад вдвічі більше минулорічних показників. Експорт української кукурудзи перевищив 20,5 мільйона тонн в 2025 році.
Водночас згідно з прогнозами на новий сільськогосподарський сезон бразильське виробництво кукурудзи збільшиться на 2,8% в порівняно з попереднім роком, що стане новим рекордом, а експорт зможе досягти 46 млн тонн. Такий великий обсяг пропозиції культури потенційно може знизити світові ціни, що в умовах проблем із морським експортом може завдати ще більших збитків аграрній сфері України.
У експорті сої Україна залишається значно слабшим гравцем у порівнянні з Бразилією, яка є гігантом в цій сфері. У курятині Україна влітку показала помірне зростання, за перше півріччя експорт зріс на 9,7%, до 248,4 тис. тонн, а в серпні становив 40,6 тис. тонн (на 1,5% менше липня), хоча експортні доходи знизилися через падіння світових цін на м’ясо птиці. Бразилія зберігає за собою статус головного експортера м’яса птиці до ЄС, тож і в цій сфері є прямим конкурентом України.
У сфері експорту металургійної продукції Україна втрачає позиції через удари по енергосистемі та зупинки ГЗК, тоді як Бразилія утримує стабільні позиції одного зі світових лідерів сфери. Україні дедалі складніше конкурувати на ключовому для себе ринку ЄС (сюди прямує 80% українського експорту сталі) із іншими експортерами, включно із Бразилією. Наразі ЄС встановив для Бразилії річну квоту в розмірі 227 тис. т, а для України — 1,05 млн тонн (40% експорту 2025 року в розмірі 2,65 млн тонн).
Оскільки наразі європейський ринок знаходиться в процесі часткової переорієнтації на південноамериканську пропозицію, найбільше становищу України може допомогти отримання статусу членства в ЄС, що спростить змагання з країнами Меркосур за цей ринок збуту.
Авіабудування є ще одним напрямом, де Україна та Бразилія в перспективі можуть конкурувати або співпрацювати. Українське АТ Антонов та бразильська Embraer займаються розбудовою літаків схожих класів і змагаються за частину міжнародного ринку військово-транспортної авіації. Наприклад український Ан-178 та бразильський C-390 Millennium є транспортними літаками нового покоління, орієнтованими передусім на військові перевезення та виконання спеціальних завдань. Водночас Embraer уже змогла вибудувати масштабну міжнародну кооперацію навколо C-390, тоді як Антонов стикається з обмеженнями, пов’язаними з війною та розривом традиційних виробничих ланцюгів.
Українська авіаційна галузь може запропонувати Бразилії власний досвід у проєктуванні та розробці авіаційних конструкцій, двигунобудуванні, системах авіоніки та створенні літаків, здатних працювати з нестандартною інфраструктурою й перевозити великі вантажі. Для України така співпраця могла б стати одним із шляхів збереження та відновлення авіабудівної компетенції, а для Бразилії можливістю отримати доступ до унікального досвіду української школи транспортного літакобудування.
Український експорт до Бразилії має потенціал для розширення за рахунок фармацевтичних виробів, хімічної продукції, машинобудівних компонентів та електротехнічних товарів, поступово зміщуючи структуру експорту від сировини до продукції з більшою доданою вартістю.
Аргентина є ще одним конкурентом в аграрній сфері для України. Через посилення російських ударів по експортній інфраструктури в портах Великої Одеси, найбільші покупці кукурудзи, серед них країни Північної Африки віддають перевагу аргентинському продукту, через що все більше українського врожаю або залишається на наступний сезон, або продається за значно нижчими цінами.
Бразилія зберігає за собою світове лідерство експорту сирої сої, але не в соєвому шроті, де Аргентина, навпаки, виривається вперед. Україні вкрай важливо розширювати дипломатичний діалог з Буенос-Айресом, що включатиме окрему торговельну складову. Важливо наголошувати на необхідності обміну прогнозами врожаю й координацією щодо ціноутворення. Паралельно між двома країнами необхідно розвивати науково-технологічні коопераційні проєкти, включаючи ті, що будуть робити акцент на малого та середнього виробника у сільському господарстві.
На відміну від Бразилії, політично Аргентина наразі тяжіє до США. Держава ще з 1998 року має статус основного союзника США поза НАТО, а після приходу адміністрації Хав’єра Мілея в 2023 році відмовилася від приєднання до БРІКС та декларує проукраїнську позицію. Однак наразі Буенос-Айрес виключає можливість відправки озброєння в Україну.
Завдання полягає в тому, щоб послідовно зміцнювати взаємовідносини з країною, не лише за посередництва США, а й пропонуючи двосторонню довготривалу співпрацю. З огляду на турбулентні економічні реформи Мілея партнерство варто будувати на спільних, точкових проєктах в аграрній та оборонно-промисловій площині, де український досвід має найбільшу цінність.
Куба та Нікарагуа становлять найбільш відкрито ворожу по відношенню до України групу в регіоні. Вони систематично голосують проти або утримуються щодо резолюцій на підтримку України в ООН, є вузлами поширення російської пропаганди в іспаномовному просторі та історично тісно пов’язані з російськими спецслужбами. Венесуела, що нещодавно також належала до цієї групи, за 2026 рік пройшла крізь низку кардинальних видозмін, які дещо покращили перспективу розвитку подальших дипломатичних відносин з нею.
Нікарагуа офіційно визнає тимчасово окуповані території Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей частиною Росії. Крим Нікарагуа визнала російським ще після анексії 2014 року, а у 2020-му відкрила в Сімферополі консульство. Всі ці дії сприяють легітимізації загарбницьких дій Кремля. Україна вже розірвала дипломатичні відносини з Нікарагуа і має надалі концентруватися на підтримці міжнародних інституцій і правозахисних механізмів, що документують незаконність визнання, без надлишкових витрат ресурсів на двосторонні контакти.
Куба не лише декларативно підтримує російську агресію, а й активно використовується Москвою для залучення найманців для війни проти України. Кубинці складають один з найбільших контингентів іноземних військових на фронті, конкуруючи за чисельністю солдатів з КНДР. Офіційно Гавана заперечує свою причетність та наполягає, що країна не бере участі у війні й веде боротьбу з найманством на національному рівні. Однак Куба щонайменше не перешкоджає вербуванню власних громадян.
Україні варто спрямувати свої зусилля на зменшення проблеми найманства за допомогою широкої регіональної програми з боротьби з мережами вербування. Необхідно пробувати залучити для цього сили латиноамериканських партнерів, які також виражають стурбованість проблемою.
У січні 2026 року Вашингтон провів операцію “Абсолютна рішучість” на території Венесуели та захопив президента Ніколаса Мадуро. За цим послідувала часткова зміна режиму. Делсі Родрігес, колишня віце-президентка країни, очолила уряд. Незважаючи на її попередню відданість антизахідній позиції Мадуро, вона демонструє готовність співпрацювати з США.
Вплив Москви на Каракас значно зменшився, що відкриває для України вікно можливостей налагодити дипломатичні відносини з країною, що має найбільші у світі поклади нафти. Стратегія України щодо Венесуели наразі має зберігати адаптивність. Важливо відкрити канал для потенційного поліпшення дипломатичних відносин, але й не робити надто велику ставку на подальшу співпрацю з огляду на можливість нової різкої зміни політики Венесуели.
Несподіване вікно можливостей зовсім нещодавно відкрилося в Центральній Америці. Український досвід у виробництві й застосуванні дронів все більше перетворюється на самостійний дипломатичний і економічний актив, що дозволяє знаходити нові партнерства з країнами, з якими раніше не було потрібних точок дотику.
За останній рік, після зміни уряду, Гондурас почав втілювати більш проукраїнський зовнішньополітичний курс, підтримав резолюцію Генеральної Асамблеї ООН щодо сталого миру та став віддалятися від Росії. У червні 2026 року Київ вперше в історії незалежної України прийняв президента Гондурасу Насрі Асфуру. Сторони обговорили конкретні напрями практичної співпраці: українські оборонні технології, виробництво безпілотників, аграрну кооперацію та цифровізацію.
Ще через місяць відбулася телефонна розмова Зеленського з президенткою Коста-Рики Лаурою Фернандес Дельгадо, під час якої Коста-Рика виявила зацікавленість в українському досвіді у сфері безпеки. Коста-Рика послідовно зберігає проукраїнську позицію, приєдналася до групи держав, що працюють над створенням Спеціального трибуналу щодо злочину агресії РФ проти України, та підтримує зусилля з повернення викрадених дітей.
Україна має користуватися імпульсом та сформувати предметні пропозиції співпраці для зацікавлених країн, що дозволить перебити роки російського впливу в регіоні. Для невеликих держав, що стикаються з організованою злочинністю, контрабандою й слабкістю прикордонного контролю, українські напрацювання у сфері безпілотної розвідки, РЕБ і захисту критичної інфраструктури мають високу цінність. “Дронові угоди” можуть замінити брак історичних дипломатичних зв’язків та відкрити нові можливості для Києва в Латинській Америці.
“Літієвий трикутник”, до якого входять Болівія, Аргентина та Чилі, складає майже половину світових запасів літію, через що він став точкою перетину інтересів США, Китаю, ЄС, а у випадку Болівії ще й Росії. Чилі й Перу є головними світовими постачальниками міді, що, як і літій, є критично важливим для акумуляторних технологій, електроніки, оборонної промисловості, а отже зокрема і повоєнної відбудови України.
З огляду на намагання ЄС та США подолати монополію Китаю у сфері критичних матеріалів, акумуляторів, батарей та іншої електроніки, найефективнішим для України буде працювати над просуванням тристоронньої співпраці з ЄС та дружніми країнами Латинської Америки. Одночасно з тим необхідно спрямовувати свої зусилля на запровадження режиму вільної торгівлі з даними країнами та шукати точки співпраці в сферах видобутку та переробки критичної сировини, виробництва акумуляторів, ОПК, тощо.
Проблема російської дезінформації у Латинській Америці полягає в сильній диспропорції присутності українських та російських медіаресурсів. Два головні російські медіа в регіоні — RT en Español і Sputnik Mundo — охоплюють аудиторію приблизно у 32 мільйони людей. Більш того, саме іспаномовне відділення RT вважається найуспішнішим з усіх мовних сервісів, ефективнішим навіть за англійську, арабську, німецьку та французьку версії. Водночас українська медійна присутність в регіоні майже нульова.
Ситуацію погіршує те, що багато латиноамериканців через соціально-історичний контекст схильні до негативного ставлення до США. На цьому ефективно паразитує Росія, подаючи більшість контенту у вигляді критики Заходу та просуваючи наративи, такі як: Україна — маріонетка НАТО, що загрожує Росії; Україна як “нацистський режим”; Росія веде “антиімперіалістичну війну” проти Заходу.
Російські медіа ефективно підлаштовують антиукраїнський контент під конкретні турботи латиноамериканської аудиторії, маніпулюючи темами колоніалізму або продовольчої безпеки. Просувають тези, що санкції проти Росії обмежують виробництво продовольства й шкодять глобальній продовольчій безпеці, а морський коридор для експорту українського зерна нібито вигідний лише Європі й не враховує потреби найбідніших країн.
Україні необхідно активніше вибудовувати окрему лінію публічної дипломатії в регіоні, інвестувати в іспано- та португаломовний контент, розбудовувати співпрацю з місцевими фактчекінговими мережами та систематизувати роботу з журналістами та університетами.
Важливо, щоб в громадян далеких від України країн з’явилася справжня альтернатива російській пропаганді, що, в свою чергу, стане довгостроковим інструментом для покращення обізнаності про російсько-українську війну та зменшення впливу Москви.
Повномасштабне вторгнення Росії загострило відносини України з деякими державами Латинської Америки, пролило світло на недоліки дипломатії минулих років, але водночас створило нові можливості для перезапуску відносин з значною частиною держав регіону.
Бразилія залишається головним викликом — державою, з якою доведеться жорстко конкурувати в ряді сфер, та взаємодіяти в контексті її претензій щодо посередництва у мирних домовленостях. Аргентина потребує адаптивної дипломатії та пошуку способу скерування прагнення до західної інтеграції для зміцнення партнерства з Україною. Несподіваний інтерес Гондурасу й Коста-Рики до українського безпекового й технологічного досвіду має стати основою для розбудови нового вектору зовнішньої політики в регіоні. А бодай часткова інтеграція в ланцюжки видобутку та переробки критичних матеріалів, виробництва акумуляторів та іншої електротехнічної продукції значно впливатиме на якість повоєнного економічного розвитку України.
Необхідно якомога швидше перетворити локальні успіхи в регіоні на системну присутність.
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
