Зміна глобального політичного клімату та вичерпання традиційних інструментів ціннісної дипломатії в умовах зростання впливу неліберальних сил у Європі вимагають від України якісного переходу до жорсткого прагматизму на міжнародній арені. Макрорегіон від Балтики до Південного Кавказу це єдиний та взаємозалежний геостратегічний простір, де формується безпосередній безпековий тил нашої держави.
Київ має можливість стати безальтернативним безпековим центром тяжіння всього Балто-Чорноморського регіону, якщо зуміє сформувати систему прагматичних партнерств.
Україна має відійти від застарілої концепції позиціонування себе та зафіксувати свій статус як гаранта та контрибутора регіональної (та євроатлантичної) безпеки. Досвід ведення сучасної високоінтенсивної війни, технологічні інновації у сфері безпілотних систем та унікальна експертиза Сил оборони України дають Києву можливість стати безальтернативним безпековим центром тяжіння Балто-Чорноморського регіону.
Україні необхідно сформувати довкола себе пояс прагматичних партнерів, для яких стійкість українського фронту є прямим запобіжником від власної окупації Росією або економічної деградації. Стратегія повинна визначати Балто-Чорноморський та Кавказький регіони як пріоритетні майданчики для побудови нових асиметричних безпекових об’єднань, спільних оборонно-промислових кластерів та альтернативних транспортно-енергетичних артерій.
Хоча події останніх загострень українсько-польських відносин і продемонстрували те, що Польща не є безальтернативним транспортно-логістичним партнером України у питанні доставки західної військової допомоги, проте двосторонні відносини Києва та Варшави і надалі залишаються одним з наріжних каменів безпекової стійкості України.
Власне зараз дуже зручний момент, щоб наша зовнішньополітична стратегія позбулась притаманних їй ілюзій щодо автоматичної відсутності суперечностей між Україною та Польщею. Систематичні торговельні суперечки, блокади прикордонних переходів та політизація питань історичної пам’яті вимагають інституціоналізації двостороннього діалогу. Тож у Стратегії варто прописати створення постійних міжурядових робочих груп із питань аграрного експорту, транспортного транзиту, енергетичної інтеграції та гуманітарної політики для швидкого вирішення суперечок до їх виходу в публічну площину. Загалом же, варто створити і таку ж робочу групу стосовно роботи ВПК. Оборонний трек має охоплювати конкретні проєкти спільного виробництва боєприпасів великих калібрів, бронетехніки та безпілотних систем у рамках Люблінського трикутника та тристороннього альянсу з Великою Британією, а також нові ініціативи, як виробництво ракет-перехоплювачів до комплексів “Петріот”.
Інтеграція Фінляндії та Швеції до НАТО перетворила Балтійське море на внутрішнє озеро Альянсу та докорінно змінила конфігурацію Північно-Східного флангу. Це дає нам можливість виокремити Скандинавсько-Балтійський регіон у самостійний вектор зовнішньої політики високого пріоритету. Україна має запропонувати країнам Балтії та Скандинавії інтеграцію українського досвіду протиповітряної та протидронової оборони, радіоелектронної боротьби та концепції Всеохопної оборони (Total Defense) у їхні національні безпекові системи. Особливо цікавим для цих країн є український досвід асиметричної війни на морі та побудови мережецентричної системи протидії надводним та повітряним загрозам. НАТО вже досить давно розпочало імплементацію саме такої концепції морської безпеки в регіоні, проте реальний бойовий досвід наразі може надати лише Київ. Натомість Україна зацікавлена у залученні шведських та фінських оборонних технологій, зокрема у сфері артилерійських систем, авіації, засобів зв’язку та роботизованих платформ. З Норвегією (яка також відчуває загрозу зі сторони РФ, проте не на Балтиці, а в Арктиці) необхідно прописати ще й довгострокове стратегічне партнерство в енергетичному секторі, що охоплюватиме не лише постачання природного газу, але й спільний розвиток інфраструктури відновлюваної енергетики, передачу технологій уловлювання вуглецю та розбудову розподіленої генерації.
Взаємодія з Данією може бути виділена як еталонний приклад якісно нового, високотехнологічного та прагматичного безпекового партнерства у Північній Європі. Копенгаген продемонстрував лідерство не лише в рамках авіаційної коаліції, але й започаткував “данську модель” безпосереднього фінансування виробництва озброєння та боєприпасів безпосередньо всередині українського ВПК. Україні слід за мету масштабування цього підходу на інших північноєвропейських партнерів, а також поглиблення технологічного співробітництва у сфері морських безпілотних систем, протикорабельної оборони та захисту критичної підводної інфраструктури в акваторіях Балтійського та Північного морів, де Данія відіграє провідну роль у стримуванні активності російського тіньового флоту.
Розділ щодо співпраці з Румунією та Болгарією у Стратегії має бути суттєво розширений, виходячи з їхнього статусу ключових держав Чорноморського флангу ЄС і НАТО. Румунія перетворилася на один із найважливіших енергетичних та транспортно-логістичних коридорів України (без жодних політичних ускладнень, які трапляються з боку Польщі, Угорщини та Словаччини), забезпечуючи транзит аграрної продукції через портові потужності Констанци та Дунайський кластер (порти Рені та Ізмаїл).
Ситуація з аграрним експортом через чорноморські порти влітку 2026 року вчергове підкреслила, що Україні варто поставити завдання щодо розбудови нових залізничних та автодорожніх інтерконекторів, синхронізації митних процедур та створення спільного безпекового контуру в регіоні Нижнього Дунаю. Це дасть можливість отримати дублюючий шлях для експорту української агропродукції та інших товарів та зменшить негативний ефект від ударів РФ по українським портам.
З Болгарією варто розвивати довгострокове співробітництво в галузі оборонно-промислового комплексу, зокрема використання її потужностей для ремонту важкої бронетехніки, виробництва боєприпасів радянських та натівських стандартів, а також розбудови газових інтерконекторів для імпорту СПГ з грецьких терміналів. Окремим завданням для трьох країн має стати активізація діяльності протимінної військово-морської групи в Чорному морі (MCM Black Sea) для гарантування безпеки цивільного мореплавства. Зважаючи на те, що Україна вже отримала 5 сучасних мінних тральників, які готові прибути в регіон після відкриття проходу через Босфор, ми можемо значно посилити протимінну компоненту східного флангу НАТО.
Що ж стосується Угорщини, тут варто просувати курс на деескалацію та прагматичний перезапуск двосторонніх взаємин. Попередня політика публічних взаємних обвинувачень довела свою неефективність, дозволяючи Будапешту використовувати українське питання для саботажу рішень ЄС і НАТО та протидії євроінтеграції України. Оновлена Стратегія має проголосити перехід до предметної технічної роботи через двосторонні комісії для врегулювання питань мовних та освітніх прав угорської меншини на Закарпатті у повній відповідності до рекомендацій Венеційської комісії та критеріїв вступу до ЄС. Водночас Стратегія має чітко окреслити червоні лінії: відмову від будь-яких компромісів щодо суверенітету та неприпустимість блокування Будапештом євроатлантичного руху України. Прагматизм у відносинах із Будапештом має спиратися на спільні економічні інтереси — розбудову прикордонної інфраструктури, енергетичний транзит та залучення угорського бізнесу до відбудови українських регіонів.
У центральноєвропейському векторі враховувати специфічну динаміку у відносинах із Чехією та Словаччиною, вибудовуючи гнучкі інструменти взаємодії. Співпраця з Чехією вимагає зафіксувати високий рівень партнерства, опираючись на успіх Чеської амуніційної ініціативи із забезпечення ЗСУ артилерійськими снарядами, а також розширити спільне виробництво стрілецької зброї, боєприпасів та ремонту важкої бронетехніки на чеських і українських потужностях. Стосовно Словаччини документ необхідно також застосовувати прагматичний підхід, який розмежовує публічну політичну риторику офіційної Братислави та реальні економічні й оборонні інтереси. Серед них зокрема збереження комерційних контрактів на постачання та ремонт озброєння словацьким ВПК (зокрема САУ Zuzana 2), поглиблення співпраці в енергетичній сфері (постачання електроенергії, реверс газу). Також надзвичайно важливою є дипломатична робота над недопущенням блокування словацькою стороною логістичних та євроінтеграційних треків України.
Взаємодія з Туреччиною вимагає від України підходу, що враховує її особливу зовнішньополітичну автономію та роль ключового гравця у Чорноморсько-Протоковій зоні. Стратегія має визначити відносини з Анкарою як стратегічно-транзакційне партнерство, спрямоване на збереження балансу сил та протидію домінуванню Росії у Чорному морі. Безпосереднім стратегічним інтересом України є збереження турецького контролю за протоками Босфор і Дарданелли відповідно до Конвенції Монтре 1936 року, що унеможливлює поповнення Чорноморського флоту РФ кораблями з інших регіонів.
У Стратегії слід прописати конкретні завдання поглиблення військово-технічного співробітництва з турецькими оборонними компаніями. Це охоплює не лише закупівлю, але й локалізацію виробництва ударних безпілотних комплексів, ракетного озброєння, морських дронів та бойових кораблів (турки пройшли шлях від купівлі вживаних суден, до побудови власного міні- “авіаносця”. Такий досвід може бути надзвичайно корисним для відновлення українського кораблебудування). У сфері економіки та енергетики необхідно зафіксувати зацікавленість України у залученні турецького підрядного бізнесу до інфраструктурного відновлення, а також у використанні турецької газотранспортної мережі для диверсифікації джерел постачання блакитного палива з Азербайджану та терміналів СПГ. Також Стратегія має поставити за мету створення спільної з Туреччиною, Румунією та Болгарією архітектури безпеки Чорноморського басейну під егідою або за підтримки НАТО.
Розділ Стратегії стосовно Молдови та придністровської проблеми має бути повністю позбавлений архаїчних дипломатичних штампів. Документ повинен офіційно констатувати остаточну смерть переговорного формату “5+2” та зафіксувати принципову відмову України від участі у будь-яких переговорах, де Російська Федерація виступає у ролі “посередника” чи “гаранта”. Україна має задекларувати повну підтримку офіційному Кишиневу в процесі мирної дипломатичної, юридичної та економічної реінтеграції Придністровського регіону в рамках євроінтеграційного поступу Молдови.
Одночасно з цим у Стратегії необхідно відкрито вказати, що реальний оборонний потенціал Сил оборони України на південно-західному кордоні є головним гарантом безпеки Молдови та вирішальним фактором стримування російського угруповання в Придністров’ї. У документі слід зафіксувати завдання подальшої розбудови багаторівневої системи фортифікацій, інженерних загороджень, засобів радіоелектронної боротьби та розширення рокадних шляхів уздовж придністровської ділянки кордону. Наявність у Збройних Сил України спроможностей до негайної військової нейтралізації загрози з боку придністровського анклаву повинна офіційно розглядатися як стабілізуючий чинник, що унеможливлює спроби Кремля дестабілізувати Молдову або створити загрозу для Одеської області.
Політика України щодо Грузії вимагає чіткого розмежування між глибокою повагою до грузинського народу та жорсткою оцінкою дій чинного керівництва держави. Україна має вчергове підтвердити принципову та непохитну позицію щодо засудження російської агресії 2008 року та підтримки суверенітету і територіальної цілісності Грузії в її міжнародно визнаних кордонах, включаючи окуповані території Абхазії та Цхінвальського регіону (Південної Осетії).
Разом із тим, важливим є зафіксувати глибокий жаль із приводу проросійського політичного зсуву правлячої партії “Грузинська мрія”, що призвів до відмови від євроатлантичного курсу, демонтажу демократичних інститутів та прийняття концепції “непровокування” агресора. Найбільш критичним безпековим завданням у цьому аспекті нашої зовнішньої політики має стати створення механізмів припинення використання території Грузії як сірої зони для постачання підсанкційних товарів до Російської Федерації.
Необхідно передбачити розробку спільно з ЄС та США заходів жорсткого моніторингу транспортно-логістичних компаній, через які до РФ експортуються безпілотники, мікросхеми, комп’ютерні процесори, GPS-модулі та обладнання супутникової навігації. Перекриття цих каналів реекспорту має розглядатися у Стратегії як безпосередній елемент захисту національної безпеки України та обмеження військового потенціалу ворога.
Аналітична частина Стратегії стосовно Південного Кавказу має бути повністю оновлена з урахуванням фундаментальних змін регіонального балансу сил. Україна повинна офіційно привітати остаточне розв’язання карабаського конфлікту та відновлення суверенітету Азербайджану, що демонтував головний важіль багаторічного російського впливу на регіон. Окремо слід зафіксувати позитивну оцінку дипломатичних зусиль міжнародних партнерів, зокрема адміністрації США, у сприянні підписанню мирної угоди між Баку та Єреваном.
Стратегія повинна проголосити всебічну підтримку євроінтеграційному вектору Вірменії та курсу уряду Нікола Пашиняна на демонтаж безпекової та економічної залежності від Росії та ОДКБ. Україна має зацікавленість у розвитку політичного діалогу з Єреваном, обміні досвідом реформування сектору безпеки та диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків.
Найважливішим економіко-безпековим доповненням до Стратегії має стати визначення конкретних кроків із залучення України до нових трансконтинентальних транспортних артерій в обхід Росії та Ірану. Йдеться про Середній коридор (Транскаспійський міжнародний транспортний маршрут — TITR) та проєкт TRIPP (“Маршрут Трампа для міжнародного миру та процвітання” / Зангезурський коридор), які зв’язують ресурси та ринки Центральної Азії й Південного Кавказу з Європою. Стратегія має поставити завдання перед Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури і “Укрзалізницею” щодо відновлення та розширення поромних перевезень у Чорному морі після завершення активних бойових дій, що дозволить інтегрувати українську залізничну та портову мережу у ці нові міжнародні торговельні маршрути, перетворюючи Україну на західний логістичний вузол євразійського транзитного мосту в обхід держави-агресора. Ключовим партнером тут також може виступити Азербайджан.
Водночас, відносини з Баку мають вибудовуватись і з урахуванням триваючої співпраці з Москвою – саме компанії із Азербайджану є ключовими трейдерами, що надають логістичні послуги із експорту російської нафти і нафтопродуктів. Також саме Азербайджан активно лобіював зняття санкцій ЄС з російського олігарха Алішера Усманова.
Зрештою, розбудова багаторівневого поясу партнерств в найближчому геополітичному оточенні є екзистенційною необхідністю для виживання та розвитку держави в умовах тривалого протистояння. Інтегруючи свій військовий досвід у системи оборони сусідів, створюючи спільні індустріальні кластери та вбудовуючись у нові трансконтинентальні торговельні маршрути в обхід держав-агресорів, Україна сформує навколо себе міцний буфер стримування.
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
