Від північнокорейських боєприпасів для Росії до японських технологій та австралійської підтримки – Індо-Тихоокеанський регіон дедалі відчутніше впливає на українську стійкість.
Як Києву послабити ресурсну базу агресора, зміцнити партнерства й відкрити нові економічні можливості? У статті окреслено пріоритети політики України в регіоні та шляхи перетворення дипломатичних домовленостей на конкретні оборонні, торговельні й технологічні результати.
Значення Індо-Тихоокеанського регіону для України визначається його впливом на матеріальні можливості обох сторін війни. Північна Корея забезпечує Росію озброєнням і людським ресурсом , китайські постачальники допомагають підтримувати її оборонне виробництво, а азійські покупці енергоносіїв забезпечують експортні надходження. Водночас Японія й Австралія вже перетворили підтримку України на складову власної безпекової політики. Ці зв’язки зафіксовані в міжнародних моніторингових звітах, енергетичній статистиці та міжурядових документах, наприклад у звіті MSMT, Вашингтонській декларації НАТО, аналізі EIA, українсько-японській угоді та у повідомленні уряду Австралії.
Для Києва це означає, що його політика в регіоні має безпосередньо працювати на оборонну стійкість України. Її результативність варто оцінювати за трьома критеріями: наскільки вона обмежує доступ Росії до ресурсів, розширює підтримку Києва та створює економічні й технологічні зв’язки, здатні пережити завершення війни.
Водночас зв’язок між європейською та азійською безпекою не слід перетворювати на тезу про неминучість війни в Азії в разі української поразки. Рішення про застосування сили залежать від місцевого військового балансу, внутрішньої політики та очікуваної реакції союзників. Український досвід впливає на ці розрахунки: він дає змогу оцінити ефективність санкцій, витривалість міжнародних коаліцій і можливості держави, яка обороняється від сильнішого противника. Саме через такі механізми наслідки війни виходять за межі Європи.
Північнокорейський напрям відрізняється від решти регіональних відносин безпосередньою участю КНДР у війні проти України. У першому звіті Багатосторонньої групи моніторингу санкцій — MSMT, оприлюдненому 29 травня 2025 року, — з посиланням на інформацію держав-учасниць зазначено передачу Росії понад 20 тисяч контейнерів із боєприпасами та супутніми матеріалами від вересня 2023 року. Звіт також повідомляє про відправку понад 11 тисяч північнокорейських військовослужбовців наприкінці 2024 року. Це оцінки за охоплений документом період, які не слід подавати як поточні сукупні показники.
Значення цих поставок полягає у здатності компенсувати ресурсні обмеження Росії. Зовнішнє постачання боєприпасів дозволяє підтримувати інтенсивність бойових дій, тоді як залучення додаткового особового складу розширює можливості російського командування. Отже, українська політика щодо КНДР має бути пов’язана з конкретним завданням: підвищувати вартість і складність забезпечення російської армії.
Можливості міжнародного тиску, однак, обмежені. 28 березня 2024 року Росія заблокувала продовження мандата групи експертів ООН, яка контролювала виконання санкцій проти КНДР. Це не скасувало самих санкцій, але послабило механізм їхнього моніторингу. Створена в жовтні 2024 року MSMT стала окремою багатосторонньою відповіддю на цю проблему. Тому стратегія, побудована переважно на очікуванні нових рішень Ради Безпеки ООН, залежатиме від згоди держави, яка отримує вигоду від порушень.
Практичним внеском України може стати систематичне документування використаного озброєння, його компонентів і пов’язаних із поставками структур. Такі матеріали потрібні для санкційних рішень, експортних розслідувань і встановлення відповідальності за конкретні злочини. Реалістичною метою є ускладнення діяльності посередників та доступу до міжнародних фінансових і транспортних послуг. Обіцянка повністю перекрити співпрацю двох сусідніх держав лише санкційним тиском була б необґрунтованою.
Зворотні передачі також потребують уваги. Звіт MSMT містить інформацію про російську допомогу північнокорейській протиповітряній обороні та оцінки щодо передачі засобів радіоелектронної боротьби. Це дає підстави говорити про посилення військових спроможностей КНДР. Натомість твердження про передачу ядерних або підводних технологій потребують окремих доказів і не можуть автоматично виводитися з факту військового партнерства.
Співпраця Москви та Пхеньяна створює предметну основу для українсько-корейського безпекового діалогу. Україна отримує інформацію про застосування північнокорейського озброєння та підготовку військ у реальній війні. Для Сеула такі дані можуть доповнювати власні оцінки противника: технічні характеристики систем самі по собі не пояснюють їхньої надійності, способів використання й адаптації до бойових умов.
Однак спільна загроза не гарантує однакових політичних рішень. Українська дипломатія має враховувати можливий контраргумент Сеула: активніша підтримка Києва може спричинити додаткову російську допомогу Пхеньяну. Відповіддю повинно бути зіставлення ризиків обох варіантів, включно з наслідками безперешкодного розвитку російсько-північнокорейської співпраці.
Промислова основа для діалогу є суттєвою. За даними SIPRI, у 2021–2025 роках Південна Корея забезпечила 47% польського імпорту основних видів озброєнь. Цей показник характеризує обсяг передач за методологією SIPRI, а не частку вартості контрактів. Він демонструє масштаб уже сформованих зв’язків корейського ОПК з європейським ринком, хоча не доводить наявності вільних виробничих потужностей для України.
Тому співпрацю доцільно будувати поетапно. Першим рівнем можуть стати регулярні консультації, технічне дослідження озброєнь КНДР і спільна оцінка загроз. Наступним — проєкти у сферах захисту інфраструктури, розмінування, зв’язку та протидії безпілотникам. Масштабніші оборонні програми потребуватимуть окремих політичних рішень, фінансування й узгодження експортних умов.
Окремі європейські партнери могли б брати участь у таких проєктах як замовники та співінвестори. Проте їхнє залучення не повинно трактуватися як автоматична можливість реекспорту корейської продукції: відповідні дозволи необхідно погоджувати безпосередньо.
У відносинах із Китаєм Україна стикається з подвійним завданням: обмежувати підтримку російської воєнної економіки та зберігати можливість взаємовигідної співпраці.
Торгівля показує масштаб цієї подвійності. За аналізом Національного інституту стратегічних досліджень, у 2025 році товарообіг із Китаєм становив майже 21 млрд доларів США, або 16,8% зовнішньої торгівлі України товарами. Водночас український імпорт із КНР сягнув 19,2 млрд доларів США, за даними Держмитслужби, наведеними у підсумках року. На машини, устаткування та транспорт припадало 69,8% товарного імпорту з Китаю, як зазначено в дослідженні НІСД. Із такого співвідношення випливає, що економічна взаємозалежність є нерівномірною: для України китайський напрям передусім забезпечує значний обсяг необхідних поставок, тоді як можливості впливати на Пекін через власний попит обмежені. Тому торговельну політику доцільно спрямовувати на розширення експортних можливостей і поступове зменшення залежності від окремих постачальників, узгоджуючи ці завдання з потребами українського виробництва.
У Вашингтонській декларації від 10 липня 2024 року держави НАТО назвали КНР вирішальним чинником забезпечення російської війни, пов’язавши цю оцінку з масштабною підтримкою російської оборонно-промислової бази та передачею продукції подвійного призначення. Це офіційна колективна оцінка Альянсу; вона не замінює доказування ролі кожної окремої компанії.
Саме на рівні конкретних постачальників українська дипломатія може бути найбільш предметною. Вимога “припинити підтримувати Росію” потребує перетворення на документовані питання: яке обладнання отримало конкретне підприємство, через яких посередників, для якого виробництва та з якою участю фінансових установ. Наявність іноземного компонента в російській зброї є підставою для розслідування, але сама по собі ще не доводить свідомого постачання виробником російському ОПК.
Мета такої роботи — створювати для залучених компаній вимірювані комерційні ризики. Українські матеріали матимуть більшу вагу, якщо їх використовуватимуть партнери, здатні обмежувати доступ порушників до фінансових послуг, технологій і великих ринків. Це потребує постійної координації санкційних та експортних рішень.
Паралельно слід зменшувати власні критичні залежності. За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, у 2024 році Китай виробляв близько 94% світового обсягу спечених постійних магнітів у розглянутому агентством рідкісноземельному виробничому ланцюгу. Концентрація на стадії переробки й виготовлення компонентів означає, що наявність родовищ за межами КНР ще не забезпечує незалежного постачання готової продукції.
Для України це аргумент на користь аудиту компонентів, від яких залежить оборонне виробництво. Диверсифікацію слід починати з позицій, зупинка постачання яких може зупинити цілу виробничу лінію. Для них потрібні альтернативні виробники, перевірені замінники та економічно обґрунтовані запаси. Суцільна відмова від китайської продукції без готових альтернатив могла б збільшити собівартість і погіршити забезпечення власних сил.
Такий підхід залишає простір для торгівлі з КНР. Водночас участь китайського капіталу в критичній інфраструктурі варто оцінювати за прозорістю власності, доступом до даних, можливістю заміни постачальника та відповідністю українським зобов’язанням на шляху до ЄС.
Японія має підстави посідати центральне місце в українській регіональній стратегії. Угода про підтримку України та співробітництво від 13 червня 2024 року зафіксувала понад 12 млрд доларів США вже наданої та зобов’язаної допомоги від березня 2022 року, включно з підтримкою на 4,5 млрд доларів США у 2024 році. Ці суми не слід ототожнювати з уже перерахованими коштами. Документ також закріпив довгострокову рамку взаємодії у сферах безпеки, відновлення та реформ.
Водночас торговельна складова відносин залишається виразно асиметричною. За даними UN Comtrade, наведеними Trading Economics, у 2024 році Україна експортувала до Японії товарів на 37,88 млн доларів США, а імпортувала з неї на 948,26 млн доларів США. Їхня сума становить близько 986,1 млн доларів США товарообігу, проте український експорт покривав лише близько 4% імпорту. Понад половину японських поставок становили транспортні засоби; помітне місце також посідали оптичні та медичні прилади. Отже, масштаб політичної підтримки ще не перетворився на співмірну присутність українських товарів на японському ринку. Практичним завданням могли б стати допомога українським підприємствам із сертифікацією, пошуком дистриб’юторів і виходом у японські ланцюги постачання. Паралельно закупівлю японського обладнання для відновлення варто пов’язувати з підготовкою українських фахівців, місцевим сервісом і, де це економічно виправдано, локалізацією окремих виробничих операцій.
Наступне завдання Києва — перетворювати цю рамку на програми зі зрозумілим результатом для обох сторін. Україна може запропонувати досвід захисту енергетики, відновлення інфраструктури під ударами та швидкої адаптації безпілотних систем. Але цінність такого досвіду залежить від його систематизації. Партнеру потрібні перевірені дані, методики випробувань, навчальні матеріали й розуміння того, які рішення можна застосувати в його умовах.
Для Японії важлива й відмінність театрів можливого конфлікту. Рішення, ефективне на українському фронті, не обов’язково працюватиме на великих морських відстанях або в умовах оборони островів. Тому перспективним предметом співпраці є спільна перевірка й адаптація технологій до різних середовищ.
Правове поле також змінилося. Після переглядів правил у 2023 та 2024 роках уряд Японії 21 квітня 2026 року знову оновив Три принципи передачі оборонного обладнання та технологій і правила їхнього застосування. Водночас зберігаються індивідуальна перевірка передач і контроль кінцевого використання. Отже, можливості співпраці потрібно визначати за чинними правилами та параметрами конкретного проєкту.
Практичним початком могли б стати кілька програм: роботизоване розмінування, захист енергетичних об’єктів, стійкий зв’язок і компоненти безпілотних систем. Кожна потребує визначених замовників, фінансування, режиму захисту інтелектуальної власності та процедури випробувань. Позначення продукції як “подвійного призначення” саме по собі не вирішує питання дозволів.
Для японського бізнесу українська пропозиція має включати також управління воєнними ризиками: страхування, поетапне інвестування, захист виробничих даних і резервування потужностей. Без цього навіть політично підтриманий проєкт може залишитися меморандумом.
Австралію доцільно розглядати як окремий пріоритет. У повідомленні уряду від 19 червня 2026 року сукупна підтримка України, з урахуванням оголошених зобов’язань, перевищила 1,8 млрд австралійських доларів, із яких понад 1,6 млрд припадало на військову допомогу. Документ також підтверджує участь у підготовці українських військових і фінансуванні закупівель через механізм PURL.
Торговельні зв’язки також заслуговують на окреме місце в цьому партнерстві. За даними Міністерства закордонних справ і торгівлі Австралії, у 2025 році двостороння торгівля товарами та послугами становила 611 млн австралійських доларів: австралійський експорт до України — 521,7 млн, а імпорт з України — 89,3 млн. Цей показник охоплює і послуги та наведений в австралійських доларах, тому його не слід безпосередньо зіставляти з товарообігом інших партнерів у доларах США. Для Києва практичним пріоритетом могло б стати розширення українських поставок через довгострокові контракти, роботу з місцевими дистриб’юторами та спільні технологічні послуги. Це дало б економічній взаємодії власну основу, здатну підтримувати партнерство поза межами програм допомоги.
Це створює основу для переходу від окремих пакетів до передбачуваних багаторічних програм. Український інтерес полягає у стабільному фінансуванні, навчанні та підтримці спроможностей, які потребують тривалого планування. Австралійський — може полягати в системному доступі до узагальнених уроків сучасної війни та результатів застосування наданої техніки.
Можливими наступними напрямами є спільні дослідження захисту від безпілотників і стійкості військової логістики. Вибір конкретних програм має спиратися на потреби обох оборонних відомств, щоб співпраця не обмежувалася загальним обміном досвідом.
Південно-Східну Азію не можна розглядати як єдиного політичного співрозмовника. Показовим є рішення Сінгапуру, який 5 березня 2022 року оголосив фінансові та експортні обмеження проти Росії. Воно створює конкретну основу для діалогу про контроль операцій і протидію обходу обмежень.
Економічну роль Сінгапуру доцільно оцінювати також через можливості виходу українського бізнесу на інші ринки регіону. Посольство України виокремлює його як майданчик для роботи з АСЕАН. Поряд із прямим експортом українська пропозиція могла б охоплювати співпрацю з торговельними компаніями щодо збуту продовольства, організації поставок і фінансування контрактів. У такому разі результативність варто оцінювати не лише за двостороннім товарообігом, а й за обсягом українських товарів, що через ці комерційні зв’язки знаходять покупців у третіх країнах. Це конкретизувало б економічний зміст присутності України у Сінгапурі.
Для Філіппін перспективною темою є морська безпека. Проте аналогії з Україною потребують точності. Арбітражне рішення від 12 липня 2016 року стосувалося морських прав і застосування Конвенції ООН з морського права; воно не визначало суверенітет над островами й не проводило делімітацію кордонів. Українська підтримка його виконання може ґрунтуватися на захисті правових механізмів врегулювання спорів.
Практична співпраця з Манілою могла б починатися зі спостереження за морською обстановкою, захисту портів, безпілотних систем і підготовки до порушень зв’язку та постачання. Пропозиція має враховувати, що протидія примусу нижче порога відкритої війни потребує інших рішень, ніж знищення військових цілей під час повномасштабних бойових дій.
Торговельний напрям відносин із Філіппінами має окрему агропродовольчу основу. У повідомленні Держпродспоживслужби від 26 березня 2026 року йшлося про просування українських зернових, ягід, фруктів та овочів, а також погодження доступу для м’яса птиці, продуктів його переробки й свинини. На дату повідомлення відповідні процедури для м’ясної продукції ще тривали, тому цей напрям слід розглядати як роботу над розширенням експорту. Для української дипломатії звідси випливає конкретне завдання: супроводжувати погодження вимог, акредитацію виробників і встановлення контактів із покупцями. Поєднання цієї роботи з надійною морською логістикою пов’язувало б торговельний інтерес Маніли з українськими пропозиціями щодо безпеки портів і постачання.
Щодо Індонезії, В’єтнаму, Малайзії та Таїланду доцільно спочатку визначити по кілька проєктів із підтвердженим попитом. Для перевірки можна запропонувати напрями продовольчої логістики, аграрної переробки, розмінування, інфраструктурної стійкості й технічного обслуговування обладнання. Остаточний вибір потребує аналізу закупівельних планів, місцевих партнерів і конкурентів. Перелік українських компетенцій ще не доводить наявності ринку.
Для Індонезії та В’єтнаму торговельні зв’язки вже дають матеріальну основу такому підходу. За повідомленням посла Індонезії в Україні, наведеним “Інтерфакс-Україна”, у 2024 році двостороння торгівля становила 785,1 млн доларів США, зрісши на 43,3%; серед основних потоків були українське зерно та індонезійські пальмова олія, маргарин і кава. У відносинах із В’єтнамом Посольство України повідомляє про товарообіг у 1,161 млрд доларів США у 2025 році. Водночас дані за 2024 рік показують значний обсяг українського імпорту з В’єтнаму — 620,21 млн доларів США. Ці показники підказують різні акценти: у роботі з Джакартою доцільно зміцнювати продовольчі контракти та логістику, а з Ханоєм — поряд із закупівлями розширювати присутність українських виробників, щоб збільшення торгівлі створювало можливості для обох сторін.
У відносинах із Малайзією та Таїландом також варто спиратися на вже наявний обмін. За повідомленням малайзійського уряду, за січень–вересень 2024 року торгівля з Україною становила 640,33 млн малайзійських рингітів, збільшившись на 151,2% проти відповідного періоду 2023 року. Перше засідання спільного торговельного комітету 1 листопада 2024 року охопило аграрну торгівлю, пальмову олію, аерокосмічні технології та медичні вироби. Товарообіг із Таїландом у 2024 році перевищив 449 млн доларів США, за даними українського посольства з посиланням на Держмитслужбу; Україна мала від’ємне сальдо. Для обох напрямів практичним продовженням могли б стати погодження умов доступу української харчової продукції, пошук контрактів у переробці та оцінка можливостей промислової кооперації. Такий порядок дій дозволяв би перевіряти попит до виділення ресурсів на масштабні програми.
Інституційна основа відносин уже існує: 10 листопада 2022 року Україна підписала інструмент приєднання до Договору про дружбу та співробітництво в Південно-Східній Азії. Тому завдання полягає в наповненні цієї взаємодії регулярними консультаціями й галузевими програмами. Саме приєднання до договору не тотожне отриманню статусу діалогового партнера АСЕАН.
Для регіону загалом українська аргументація має поєднувати підтримку суверенітету з практичними інтересами співрозмовників. Вимога визначити себе через протистояння великих держав може звужувати простір співпраці. Конкретна пропозиція щодо безпеки портів або надійності продовольчих поставок створює більше можливостей для тривалої взаємодії.
У відносинах з Індією необхідно розрізняти кілька типів зв’язків із Росією. Закупівля нафти, експлуатація російського озброєння та дипломатична взаємодія мають різні стимули й різні можливості для зміни.
Власні торговельні інтереси України в Індії водночас залишаються суттєвими. За даними Посольства України в Індії, у 2025 році товарообіг становив 2,61 млрд доларів США, а український експорт — 857 млн доларів США. Близько двох третин українських поставок припадало на соняшникову олію; серед імпортованих з Індії товарів посольство виокремлює мінеральне паливо, нафтопродукти та фармацевтичну продукцію. Отже, двостороння економічна взаємодія має значення і для української аграрної переробки, і для забезпечення внутрішнього ринку. Водночас концентрація експорту на одному товарі робить надходження чутливими до цін, конкуренції та перебоїв морського транспорту. Тому українська стратегія могла б поєднувати закріплення позицій на ринку рослинних олій із розширенням номенклатури поставок і співпрацею у переробці. Питання походження імпортованих нафтопродуктів при цьому потребує окремої уваги у зв’язку з індійськими закупівлями російської сировини.
Масштаб енергетичного чинника є значним. За даними Управління енергетичної інформації США, російські поставки сирої нафти й конденсату до Індії зросли приблизно з 50 тисяч барелів на добу у 2020 році до 1,7 млн у 2024 році. Це показує, наскільки важливим індійський ринок став для переорієнтації російського експорту.
Однак Україна не може самостійно компенсувати Індії економічні переваги закупівель російської сировини. Вплив на цей напрям потребує узгодженої політики з партнерами, які мають вагу на енергетичних, фінансових і транспортних ринках. Двосторонній українсько-індійський діалог може підтримувати таку роботу, але його можливості не слід переоцінювати.
В оборонній сфері відбувається інша динаміка. За даними SIPRI, частка Росії в індійському імпорті основних видів озброєнь скоротилася із 70% у 2011–2015 роках до 40% у 2021–2025 роках. Це свідчить про диверсифікацію нових поставок, однак не означає відповідного скорочення залежності вже наявного парку техніки від обслуговування й запасних частин.
Українські можливості варто шукати в конкретних сегментах, де збережені виробництво, інженерні компетенції та здатність виконати контракт. Спільна заява України й Індії від 23 серпня 2024 року вже передбачила розвиток оборонної співпраці, включно зі спільними проєктами та виробництвом. Подальша дипломатична робота має перетворювати ці положення на технічно й фінансово підготовлені пропозиції.
Аргумент про зближення Росії з Китаєм може бути частиною цього діалогу, але його переконливість не варто вважати очевидною. Нью-Делі може бачити у збереженні відносин з Москвою спосіб стримувати її подальше зближення з Пекіном. Тому українська пропозиція повинна мати самостійну практичну цінність — незалежно від того, чи поділяє Індія українську оцінку російсько-китайських відносин.
Україна має обмежені дипломатичні й фінансові ресурси, тому потребує черговості дій. Японія та Австралія дають основу для поглиблення вже сформованої підтримки. Південна Корея — для спеціалізованої безпекової співпраці. Китайський напрям потребує поєднання діалогу з протидією постачанням російському ОПК. Індія та держави Південно-Східної Азії — окремих пропозицій, які враховують їхні інтереси й не залежать від повного політичного зближення з Києвом.
Для реалізації потрібен обмежений портфель пріоритетних проєктів. Кожен має містити українську потребу, зацікавленого партнера, відповідальну установу, джерело фінансування, необхідні дозволи та очікуваний результат. МЗС повинно забезпечувати політичне просування, тоді як оборонні й економічні відомства та підприємства — підтверджувати, що пропозицію можна виконати.
Особливої підготовки потребує використання бойового досвіду. Його слід перетворювати на захищені дослідницькі програми, навчальні курси й спільні випробування. Умови співпраці мають зберігати українську інтелектуальну власність і забезпечувати Україні частку майбутньої економічної вигоди. Інакше передача знань може посилити іноземних виробників без відповідного розвитку власної промисловості.
Результативність такої політики можна вимірювати обсягом профінансованого виробництва, кількістю критичних компонентів із перевіреним альтернативним постачанням, виконаними контрактами та санкційними рішеннями, ухваленими на основі українських доказів. Саме ці показники пов’язують дипломатичну присутність із безпекою держави.
Індо-Тихоокеанський напрям має стати частиною загальної зовнішньополітичної стратегії України: допомагати забезпечувати оборону, зменшувати ресурсну базу агресора та формувати довгострокові економічні можливості. Його вага визначатиметься здатністю перетворювати віддалені партнерства на конкретні спроможності України.
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
