Від початку другої каденції Дональда Трампа в американській політиці відбулось багато змін. Як у внутрішній, так і в зовнішній. А оскільки Сполучені Штати держава глобальна, ці зміни торкнулися кожного регіону.
Яким є зараз підхід США до Африки та які він має результати – читайте в статті.
В апараті Білого дому існує посада старшого радника президента Сполучених Штатів, якому доручається своя сфера відповідальності. Різні президенти мали різну кількість таких радників. 20 січня 2025 року Дональд Трамп призначив двох. Першим був Ілон Маск, його сферою відповідальності була визначена урядова ефективність. Другим старшим радником було призначено Массада Булоса. Його сфера відповідальності – питання Арабських країн, Близького сходу та Африки. Зараз, після того як Маск залишив Білий дім, Булос один займає таку посаду. На додачу в квітні його було призначено старшим радником з питань Африки до Державного департаменту.
Для такої ролі в уряді Булос мав достатньо підходящу біографію. Він походить з впливової християнської сім’ї в Лівані, отримавши освіту в США займався бізнесом в Західній Африці. Ще так сталось, що його син Майкл Булос в 2019 році одружився на Тіффані Трамп, молодшій доньці президента. Саме Близькосхідний напрям політики майже повністю на себе перетягнули інші конфіданти Трампа: Стів Віткофф і Джаред Кушнер займаються Газою та переговорами з Іраном, Том Баррак опікується Сирією. Тому нішею Булоса став Африканський континент, де протягом року він надавав підтримку інвестиційним домовленостям американських приватних компаній і курував миротворчу дипломатію.
Водночас, в опублікованій в грудні 2025 року новій Стратегії національної безпеки адміністрація Трампа спромоглась виділилити на Африку лише 3 абзаци тексту. “Надто довго американська політика в Африці була спрямована на надання, а потім розповсюдження ліберальної ідеології” – цим реченням відкривається африканський розділ. Сполучені Штати, зазначається в Стратегії, мають далі протидіяти ісламістським терористам, але остерігатися довгострокових зобов’язань; американська дипломатія має користуватися можливостями для завершення активних конфліктів і запобігати новим. Перш за все в баченні адміністрації США мають змінити свої відносини з Африкою із заснованих на наданні міжнародної допомоги на засновані на інвестиціях та торгівлі.
Ці зміни почались з ліквідації USAID.
20 січня, в перший день другого президентського терміну, Трамп видав 26 указів. Один з них, названий “Переоцінка та реорганізація іноземної допомоги Сполучених Штатів”, поставив на 90-денну паузу фінансування всіх програм допомоги з розвитку з метою їх ревізії та оцінки відповідності інтересам, цінностям, та чинній зовнішній політиці США. Указ стосувався всіх агентств та департаментів, але політично атака була спрямована проти USAID – Агентства США з міжнародного розвитку. В наступні тижні Ілон Маск і його Департамент ефективності уряду (DOGE) взявся ревно боротися з урядовим марнотратством, під чим мали розумітися начебто шахрайські, корумповані, сумнівні та недоцільні статті витрат держбюджету. USAID стала першою та головною жертвою.
Від початку було очевидно, що Білий дім мав намір закрити USAID повністю. Співробітників агенції було звільнено, або відправлено у відпуску, було закрито її будівлю та веб-сторінку, посаду адміністратора агенції обійняв держсекретар Марко Рубіо. За результатами перевірки було припинено 86% програм, тобто близько 5341, тоді як продовжили діяти 898. З фінансової сторони це означало збереження програм до приблизно 8,3 млрд доларів з близько 40 млрд раніше.
В березні Трамп виступав зі зверненням до Конгресу. “Тільки послухайте про деяке приголомшливе марнотратство, яке ми уже виявили … 8 млн доларів на просування ЛГБТК+ в африканській країні Лесото, про яку ніхто ніколи не чув”. На цих словах республіканці в Конгресі голосно розсміялись. В Лесото це сприйняли як образу, пообіцяли відправити ноту протесту. Про, власне, 8-мільйонну програму в країні ніхто не чув. “10 млн доларів на обрізання для чоловіків в Мозамбіку”. США фінансували такі програми не тільки в Мозамбіку в рамках боротьби з ВІЛ/СНІД: обрізання знижує вірогідність передачі ВІЛ на 60%. “1,5 млн доларів на довіру виборців в Ліберії. 14 млн доларів на суспільну згуртованість в Малі” – мова про місію спостереження за виборами і проект примирення та медіації на локальному рівні. “250 тис. доларів на розвиток веганських місцевих кліматичних інновацій в Замбії” – дійсно був проект USAID, але без “веганської” частини. “42 млн доларів на соціальні та поведінкові зміни в Уганді”.
Демонтаж USAID докорінно змінив відносини США і Африки у вимірі надання міжнародної допомоги з людського розвитку, охорони здоров’я, попередження та протидії голоду, розбудови демократичних інституцій. Тепер більшість цих гуманітарних програм були урізані як “марнотратні”. Відповідно до аналізу дослідників Center for Global Development, повністю залишились без американського фінансування 9 країн: Сенегал, Туніс, Марокко, Есватіні, Гвінея, Коморські острови, Сʼєрра-Леоне, Мавританія, та Гамбія. Ліберія також втратила 98% фінансування. 17 інших африканських втратили більше 50% фінансування, ПАР втратила 89%, або 261 млн доларів. Найбільше коштів було “зекономлено” на програмах для Ефіопії та ДРК – по 387 млн доларів на кожній; було також скорочено 307 млн допомоги для Уганди, 225 млн для Кенії, 216 млн для Танзанії, 178 млн для Нігерії, 172 млн для Мозамбіку, 170 млн для Єгипту, 149 млн для Малі.
Остаточно USAID припинила існувати 1 липня. Програми, що залишились, були передані під управління Державного департаменту, а заступником держсекретаря з міжнародної допомоги, гуманітарних проблем, та релігійної свободи призначили Джеремі Левіна, 28-річного колишнього співробітника DOGE і одного з головних архітекторів закриття USAID.
Тут варто зупинитися на мотивах та внутрішній логіці цього рішення. Якщо таким чином адміністрація Трампа намагалась “зекономити” гроші платників податків, то “зекономили” небагато – в масштабах 7-трильйонного бюджету 2024 року видатки на USAID складали менше 1%, хоча і в сприйнятті широкої громадськості частка була вищою. Звинувачення з боку Маска як правило при перевірці виявлялись сфабрикованими та маніпулятивними. Можна було би запропонувати складнішу аргументацію: мала місце переоцінка ролі “м’якої сили” в американській політиці, гуманітарні програми агенції були марнотратними за своїм принципом з перспективи американського інтересу як його визначає чинна адміністрація. Проте така раціоналізація буде зайвою, якщо і доречною. З того що відомо наразі, найбільш вірогідним є пояснення на рівні процесу прийняття рішень в президентській команді. Ліквідація USAID була персональною ініціативою Ілона Маска, переконаного в необхідності розпилу мілеївою бензопилою агенції, яка за його словами вже “не підлягає лагодженню”. Білий дім цю ініціативу підтримав постфактум, вона вкладалась в порядок денний. Трамп USAID не приділяв особливої уваги під час передвиборчої кампанії, а як Сьюзі Вайлз засвідчила в інтерв’ю для Vanity Fair, знищення федеральної агенції “яка робила хорошу роботу” було неочікуваною кризовою ситуацією.
Однак, попри публічний драматизм закриття, Вашингтон не викреслив гуманітарний вимір взаємодії, особливо щодо співпраці в ґалузі охорони здоров’я. Після ліквідації USAID ситуація виглядала наступним чином: за підрахунками на серпень 2025, з 834 програм охорони здоров’я залишились діючими в якійсь мірі 196, тобто 23%. Також на час ревізії на фінансування проектів, які були визначені як “такі, що рятують життя”, пауза не розповсюджувалась.
У вересні Державний департамент опублікував документ з притаманною цій адміністрації назвою “America First Стратегія з глобальної охорони здоров’я”. Стратегія артикулює такий підхід: замість спрямування допомоги через міжнародні організації, США мають намір інвестувати (спільно з урядами реципієнтів) в розвиток місцевих спроможностей, аби вони досягли певного рівня самодостатності. З цією метою планувалось укласти до кінця 2025 року відповідні двосторонні домовленості з основними реципієнтами допомоги – багатостороннім форматам і неурядовим організаціям (які ще звинувачуються в неефективному та марнотратному використанні коштів) Стратегія надає підкреслено нижчій пріоритет з метою утвердження в публічному просторі ролі США як держави-патрона, особливо в контексті конкуренції з КНР за вплив на континенті.
На початок 2026 року було заявлено меморандуми про взаємопорозуміння з 16 державами: Кенією, Руандою, Ліберією, Угандою, Лесото, Есватіні, Мозамбіком, Камеруном, Нігерією, Ботсваною, Мадагаскаром, С’єрра-Леоне, Ефіопією, Кот-д’Івуаром, Малаві та Бурунді. Сумарно це домовленості про інвестиції в охорону здоров’я на приблизно 11,18 млрд доларів з боку Сполучених Штатів та 7,12 млрд з боку реципієнтів на найближчі кілька років. Ще анонсувався меморандум із Замбією, за умовами якого надавався б грант в обсязі 1,5 млрд, проте його укладання відклали на невизначений час – Вашингтон вимагає спочатку підписати угоду, яка спростить доступ американському капіталу до видобутку природних копалин в країні.
Тепер Вашингтон розглядає відносини з африканськими державами в категоріях економічної корисності, яку прагне максимізувати. Через кілька днів після формального закриття USAID, Трамп зустрівся з п’ятьма африканськими президентами – Сенегалу, Мавританії, Гвінеї-Бісау, Ліберії та Габону, – для обговорення інвестицій у видобуток рідкоземельних та інших природних копалин (а також, скоріш за все, можливість прийняття ними депортованих зі США мігрантів). Трохи раніше, в кінці червня, на щорічному Бізнес-саміті США-Африка за посередництва Булоса та американських дипломатів було укладено домовленостей між приватними інвесторами та африканськими урядами на 4 млрд доларів, серед яких найбільшою була угода про побудову компанією Hydro-Link 1150-кілометрової лінії електропередач з Анголи до ДРК на 1,6 млрд. В грудні Сполучені Штати спільно з іншими інвесторами додали 553 млн у розвиток коридору Лобіто. І, звичайно, економічна сторона домовленостей з Руандою та ДРК: в рамках угоди про стратегічне партнерство з останньою США вже підтримали укладання меморандуму про придбання Orion CMC гірничодобувних активів в Glencore. До того ж ДР Конго, Гвінея, Ангола, Марокко, Замбія, С’єрра-Леоне та Кенія були представлені на організованій Вашингтоном зустрічі в лютому 2026, де пропонувалось створення своєрідного торгового блоку для убезпечення ланцюгів постачання критичних мінералів. Ще в 2025 планувалась організація масштабного саміту США-Африка, де Трамп би зустрівся з африканськими лідерами, проте поки його відклали.
В той же час політична сторона розвитку зараз Білий дім цікавить мало. “Ця велика трансформація не була спричинення західними інтервентами … які читали вам лекції про те як жити і урядувати” – зазначав якось Трамп за інших обставин, під час візиту до Саудівської Аравії в травні, – “Ні, сяючі перлини Ріяду та Абу-Дабі не були зведені так званими націєтворцями, неоконсерваторами, ліберальними неприбутковими організаціями, як ті, що витратили трильйони, не змігшись розбудувати Кабул та Багдад … Зрештою, так звані націєтворці зруйнували більше націй ніж створили…”. Державному департаменту прямо рекомендувалося припинити програми на підтримку демократичних рухів за кордоном. Щодо партнерств, то, наприклад, адміністрація вже натякала на можливість відновлення відносин з Еритреєю та трійкою сахельських хунт – з Малі, Буркіна-Фасо та Нігером.
Торгові відносини виявились ще більш суперечливим виміром політики. З одного боку, Вашингтон тепер підходить до торгівлі з Африкою в межах тієї ж логіки: трансакційні, але взаємовигідні, зносини мають замінити односторонні витрати на потреби розвитку реципієнта. “Trade, not aid” стало офіційним гаслом нової комерційної політики. З іншого боку, торгова політика США в 2025 році була загалом ворожою та деструктивною по відношенню до глобальної торгівлі. Нововведені протекціоністські тарифи не передбачали виняток для жодної африканської країни.
Анонсовані в “День визволення” 2 квітня мита торкнулися всіх, але не в рівній мірі. Для більшості держав Африки було запроваджено тільки базові 10% на імпорт. Для інших 22 держав тарифи були вищими і варіювались від лише 11% для Демократичної Республіки Конго і Камеруну, до 30% для ПАР та Алжиру, 31% для Лівії, 32% для Анголи, 37% для Ботсвани, 40% для Маврикію, 47% для Мадагаскару і 50% для Лесото – найвищий анонсований тариф в світі. Це при тому, що Лесото не має самостійної митної політики, будучи понад 100 років учасником Південноафриканського митного союзу разом з ПАР, Намібією, Есватіні, та Ботсваною. Причиною такого високого значення був метод розрахунків, на основі яких визначався “знижений взаємний” тариф, який брав за основу не реальну митну політику, а торговельний баланс. В 2024 році експорт зі Сполучених Штатів до Лесото складав 2,8 млн доларів США, тоді як імпорт – 237 млн доларів (тобто більше у 84,6 разів). Формула, застосована адміністрацією Трампа, дає значення у 99% мит, начебто діючих для американських товарів Лесото, які при поділі навпіл дають «дзеркальні» 50%.
Такий дефіцит у торгівлі склався через те, що в рамках режиму AGOA (про який детальніше піде мова трохи нижче) за останні 25 років Лесото отримало преференційний доступ до американського ринку і місцеве виробництво мало стимул до експорту туди для задоволення потреб набагато більш платоспроможного споживача. Основним бенефіціаром цього стала швейна індустрія. 75% одягу виробленого в країні продавалось в США, ґалузь становила 20% ВВП держави. Після анонсу тарифів в Лесото було оголошено “стан лиха”, країна ризикувала втратити ключову статтю експорту, а кожен третій з 36 тис. зайнятих у ґалузі ризикував лишитись без роботи.
На щастя для Африки та майже всього світу, підвищенні тарифи були відкладені, 9 квітня вступили в силу тільки 10% універсальних мит. Переглянуті, і на цей раз запроваджені в серпні, тарифи для ряду африканських держав, включаючи Лесото, були встановлені на рівні 15%, за виключенням 30% для ПАР, Алжиру та Лівії, і 25% для Тунісу.
“Визвольні” мита були оголошені на фоні насування критичного дедлайну: 30 вересня 2025 року спливав термін дії Africa Growth an Opportunity Act (AGOA) – головного закону, який регулював торгівлю між країнами Африки та США останні чверть століття. Відповідно до цього закону, країни Субсахарської Африки, за умови відповідності ряду критеріїв щодо ринкової економіки, захисту прав людини та демократичного врядування, мали можливість отримати преференційний доступ до ринку Сполучених Штатів для більше ніж 1800 категорій товарів, для яких скасовувались мита. Конгрес прийняв Акт в 2000 році за адміністрації Клінтона строком на 7 років і потім подовжував його дію двічі, в 2004 і в 2015 роках.
В історичній ретроспективі, як свідчить аналіз CSIS, ефект AGOA на торгівлю зі США був помітним, але обмеженим. Експорт товарів, що підпадали під дію закону, стрімко зростав до 2011 року, їх доля складала майже 70% загального африканського експорту до Сполучених Штатів. В середньому приблизно 73% вартості цього експорту складали нафтопродукти, а відповідно головними бенефеціарами були такі країни як Нігерія та Ангола. Доступ до AGOA також був інструментом економічного тиску: після перевороту в 2009 році допуск Мадагаскару до преференцій було призупинено, що мало наслідком за деякими оцінками втрату більше 100 тис. робочих місць і скорочення ВВП на 11%. Сам Трамп в 2018 році призупиняв преференції AGOA для одягу з Руанди у відповідь на заборону тією імпорту секонд-хенд одягу.
Втім, у зв’язку з падінням цін на світових ринках та зростанням внутрішнього видобутку в США, експорт нафти різко скоротився після 2012 року, а з ним і загальний обсяг експорту товарів AGOA скоротився до скромних 8 млрд доларів в 2024, коли загальний товарний експорт складав 30 млрд. Всього за період чверті десятиліття дії закону, обсяг торгівлі США з Африкою в абсолютних цифрах збільшився в два рази менше ніж з іншими регіонами світу; доля товарів AGOA, які експортувались саме до США, зменшилась на 6%. Причина такого незадовільного перформансу лежить не стільки в самому законі, чи в американській політиці, скільки в появі нового конкурента – КНР, з якою обсяг торгівлі в 2024 році був майже в 3 рази більше.
З тим як наближався дедлайн, в квітні 2024 року до Конгресу було внесено законопроект про продовження дії AGOA ще на 16 років, до 2041; інший аналогічний законопроект, який пропонував подовжити дію AGOA до 2037 року, було внесено в грудні. Жоден з двох прийнято не було.
Після того, як Трамп переміг на президентських виборах вдруге, Білий дім публічно не спішив ставити хрест на законі, але з тим як протекціоністські обіцянки перетворювались на реальні мита проти Мексики і Канади, КНР, та майже всього світу, неподовження AGOA виглядало наступним логічним кроком. Двостороння торгівля помітно підскочила в липні до майже 7,8 млрд, а експорт до США зріс на 22% – поки ще не були остаточно запровадженні тарифи в серпні та AGOA залишалась в силі. Зі свого боку африканські країни активізували лобістську кампанію у Вашингтоні, деякі почали говорити про торгову угоду. В останні дні вересня адміністрація Трампа заявила, все ж схвалює подовження дії AGOA ще на рік, проте надто пізно.
30 вересня AGOA втратив свою чинність і торгівельні відносини країн Субсахарської Африки та США стали визначати нові “визвольні” тарифи. Втім за таких правил для різних країн ефект має бути різним і, скоріше за все, в більшості випадків – обмеженим. Президентський указ, яким були запроваджені мита, також передбачав виключення для більше ніж 1000 категорій товарів, серед яких були природні копалини: нафта, газ, уран, мідь, золото, платина, різні рідкоземельні. Пізніше також додали виключення для експорту категорій харчової продукції, які не вирощуються в США в достатній кількості. Тому для економіки Нігерії, яка з товарів AGOA експортувала до США переважно нафтопродукти, нові правила не видавалися фатальними. Це стосується також інших країн Африки, зовнішня торгівля яких покладається на сировинний експорт – тобто більшості країн.
По-справжньому похмуро виглядали перспективи тих держав, чий експорт включає продукцію виробничих ґалузей. Як і в Лесото, на преференційному доступі в рамках AGOA виросла швейна промисловість Кенії, яка стала найбільшим постачальником одягу до США з Субсахарської Африки, на 2024 рік експортувавши продукцію вартістю у приблизно 470 млн доларів. Близько 70% експорту одягу та текстилю з країни постачається у США, а в самій ґалузі зайнято близько 66 тис. робітників. Аналогічно і з автомобілебудівною промисловістю Південно-Африканської Республіки: з тарифами у 30% виробники визнавали, що утриматись на американському ринку важко. В 2024 році на продукцію ґалузі припадало 64% торгівлі товарами AGOA зі США, в секторі було зайнято близько 120 тис. осіб, а дохід від експорту дорівнював близько 1,6 млрд доларам. Всі три держави – Кенія, Лесото і ПАР – відправляли до Вашингтону делегації домовлятися про торгівельну угоду.
Лобістські зусилля продовжилась в наступні місяці і мали результат. В грудні до конгресу було подано законопроект про подовження AGOA на три роки, до 31 грудня 2028. В січні його схвалила палата представників, але при розгляді в Сенаті до нього були внесені правки, що скоротили строк подовження дії акту до кінця 2026 року, як наполягала президентська адміністрація. 3 лютого його підписав Трамп.
20 лютого Верховний суд США постановив, що “визвольні” тарифи були введені незаконно. Трамп та його команда попереджали раніше, що в такому разі вони не відступлять і звернуться до інших механізмів виконавчої влади. Тому як очікувалось, незабаром після публікації рішення суду американський президент оголосив про повернення 10% універсальних мит іншими юридичними інструментами, а потім ще і про їх підвищення до 15%.
Так після року невизначеності правила торгівлі з Субсахарською Африкою залишились майже без змін. Проте поки Вашингтон топчеться на місці та заграє з протекціоністською політикою, Китай в якості реакції запропонував повне зняття мит для товарів з 53 африканських держав. Єдина країна, якої це не стосувалось – Есватіні, бо та визнає уряд на Тайвані. Іронічно, що члени Південноафриканського митного союзу мають спільно вести переговори щодо митної політики, тож через Есватіні, якщо та не змінить позицію, нульовими тарифами з КНР не може скористатись жодна з держав організації. Але в ПАР з 30% митами (якщо їх повернуть) і новим конфліктом з адміністрацією Трампа, що тривав весь рік, небагато інших опцій. Преторія наразі веде з Пекіном переговори про торгову угоду, яка має дати їй безмитний доступ на китайський ринок, і сподівається фіналізувати її до кінця березня. Кенія вже підписала таку домовленість з КНР в січні 2026.
Південна Африка стала першою африканською країною, відносини з якою друга адміністрація Трампа вирішила переглянути, причому найбільш кардинально. В перші тижні Трамп в притаманній йому манері став заявляти, що в ПАР відбуваються “колосальні ПОРУШЕННЯ прав людини”, пов’язані з начебто конфіскаціями земельних ділянок білих південноафриканців за новим Законом про експропріацію.
Закон, відповідно до викладених в ньому положень, дозволяє державі відчужувати земельні ділянки у власників в окремих випадках. Тільки за рішенням суду, з наданням адекватної компенсації, хоча є обставини, коли вона не передбачена. Текст закону не містить звернень до етнічної приналежності землевласника, але в південноафриканському контексті, де після апартеїду щодо земельного питання не було знайдено рішення, означає практичне застосування переважно до білого населення (яке досі володіє 72% ділянок). Закон також був дуже контраверсійним для партнерів Африканського Національно Конгресу по правлячій коаліції, які сприймають викладені в ньому умови компенсації як удар по захисту прав власності, і які подали через це позов до Верховного суду. Закон, що найбільш важливо, не застосовувався, будучи підписаним президентом лише в кінці січня 2025 року, і ще не вступив в силу – допоки жодна ділянка не була конфіскована.
7 лютого 2025 року президент США видав указ, яким зупинив надання всіх видів допомоги Південній Африці, а також надавав особливий пріоритет для африканерів (білі південноафриканці з нідерландським корінням) в межах гуманітарних програм для біженців і переселенців. На це офіційна Преторія обмежилась висловом занепокоєння “тим, що схоже на кампанію дезінформації та пропаганди” та розчарування “тим, що такі нарративи знайшли прихильників”.
Президентський указ виявився початком дипломатичної епопеї, яка тривала весь рік, і в якій наступали односторонньо Сполучені Штати. Офіційне обґрунтування – Закон про експропріацію та зловживання, що можуть виходити з нього, – не доводиться вважати самодостатнім поясненням зміни у політиці, воно суперечить дійсності. Якщо ширше поглянути на ситуацію, останні три десятиліття міждержавні відносини з Південною Африкою не були особливо теплими: керівні кола АНК дотримувались виражено антиглобалістських переконань, а отже зазвичай критично ставились до американської та європейської зовнішньої політики, і тому щодо великих світових політичних проблем країна зазвичай опинялась на стороні антизахідного табору – особливо з долученням до БРІКС в 2010-ті. Але і прохолодними відносини теж було би назвати недоречно. Виходячи з наявної інформації, найбільш вірогідним каталізатором різкого колапсу відносин були наступні три чинники:
Наступний виток кризи відбувся в березні і спричинив його дипломатичний інцидент. Ебрагім Расул, призначений на початку року посол Південної Африки в США, на відкритому вебінарі поділився роздумами щодо політичної ситуації, серед іншого характеризуючи Дональда Трампа як лідера “супремасистських” сил, реакції на зменшення частки білого населення в демографічній структурі США. На наступний день Марко Рубіо оголосив Расула persona non grata як політика, що зловживає расовою проблематикою і ненавидить Дональда Трампа. Знову офіційна реакція Преторії була стриманою.
Расул має біографію ветерана боротьби проти апартеїду. Коли він повернувся на батьківщину його зустріли висловами підтримки, він надалі час від часу дає коментарі щодо американської політики. США теж призначили нового посла в Південній Африці в грудні 2025. Ним став Лео Брент Бозелл ІІІ. Бозелл – людина з іншої сторони історії, в 80-ті він був активістом проти “терористичної” боротьби АНК з режимом. Навряд у Вашингтоні не усвідомлювали “оптики” обох рішень. Бозелл визначив своїм головним завданням на посаді розвернути “геостратегічний зсув” ПАР до БРІКС і Китаю, а також пообіцяв застосувати тиск аби покінчити з позовом проти Ізраїлю.
В травні на територію США стали прибувати перші африканери-біженці. Тоді ж відбулась спроба відновити відносини – Рамафоса особисто зустрівся з Трампом в Білому домі. Ця зустріч майже обернулась катастрофою, дуже схожою на ту, яка відбулась раніше під час візиту Зеленського. Перед камерами, під час спільної конференції двох президентів Трамп, у відповідь на питання журналіста, продемонстрував південноафриканській делегації спочатку коротке відео, а потім і зображення на підтвердження заяв про начебто расово-вмотивоване насилля і державну дискримінацію проти білого населення в ПАР. Попри публічне приниження, адміністрація Рамафоси оголосила візит успішним: якщо щодо африканерів позиція США лишилась незмінною, делегації вдалось розпочати діалог щодо іншої проблеми – торгівельної угоди, в якій з’явилась потреба після запровадження “визвольних” тарифів і з наступаючим кінцем AGOA.
Питання торгівельних відносин переважало на порядку відносин в наступні місяці та, видається, якийсь час рухалось до позитивного результату. Втім, на початок 2026 року переговори, які ПАР веде колективно всім Південноафриканським митним союзом, все ще тривають. Також в контексті подовження AGOA статус ПАР як країни-бенефіціара поки залишається невизначеним, адже держава може згодом бути визнана як така, що не відповідає пред’явленим критеріям через “порушення прав африканерів”.
Від початку 2025 року над відносинами між країнами висів дамоклів меч, який мав впасти в листопаді – саміт G20, який мав проходити в Йоганнесбурзі. Спочатку в лютому про бойкот G20 оголосив Рубіо, Трамп теж натякав, що може не буде брати участь в саміті. У вересні, американський президент підтвердив, що хоча він не відвідає саміт особисто, але США представлятиме там Джей Ді Венс. Потім на початку листопада Трамп в черговий раз розкритикував ставлення в ПАР до фермерів-африканерів, заявивши, що ПАР необхідно виключити з G20 та що США не будуть представлені на саміті взагалі. В останній момент, 20 листопада, Рамафоса неочікувано оголосив, що ПАР отримала запит від Сполучених Штатів на участь в саміті, існування якого Білий дім потім спростував. Зрештою, США не брали участь у саміті і фінальна декларація була затверджена без американської згоди.
США мають головувати в G20 в 2026 році. Трамп одразу ж звинуватив ПАР у відмові передати президенство в організації та попередив, що на наступний саміт у Флориді Південну Африку не буде запрошено, допоки не припиняться “порушення прав людини в країні”. Сполучені Штати вже перестали запрошувати південноафриканських делегатів на інші заходи організації, а в січні 2026 ПАР оголосила про тимчасовий вихід з G20.
Африканська політика США, звичайно, не обмежується написаним вище. Ця стаття є лише першою з двох, присвячених цій темі. Із уже розглянутого можна попередньо зробити деякі спостереження: політиці притаманна підкреслена трансакційність у відносинах і вона чутлива до запитів близьких до нинішнього Білого дому груп впливу. Це можна побачити також і в аналізі наступної, другої статті, який охоплює нові дипломатичні спроби адміністрації завершити конфлікт між Демократичною Республікою Конго і Руандою, громадянські війни в Судані та Лівії, а також застосування сили проти ісламістських бойовиків в Сомалі та Нігерії.
Текст було відредаговано 23.02 у зв’язку із рішенням Верховного суду США щодо тарифів та реакцією Президента у зв’язку із цим.
© 2026 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
