Хто така Санае Такаїчі — новообрана лідерка Ліберально-демократичної партії Японії, яка стала уособленням нову хвилю японського консерватизму? Розглянемо ключові напрями її політичного курсу: економічна стратегія, що спирається на активну роль держави та індустріальний протекціонізм, а також нова оборонна доктрина, спрямована на зміцнення національної автономії й безпеки.
Як Такаїчі прагне поєднати ідеї економічного зростання, технологічного оновлення та стратегічного суверенітету, зберігаючи водночас спадкоємність із політикою Шіндзо Абе – далі у статті.
Санае Такаїчі, новообрана лідерка Ліберально-демократичної партії Японії та ймовірна наступна прем’єр-міністерка, постає як спадкоємиця політичного курсу Шіндзо Абе, водночас пропонуючи власне бачення майбутнього країни. Її політична програма спирається на три основні засади: економічне відродження, збереження традиційних цінностей та посилення оборонного потенціалу. У риториці Такаїчі домінує прагнення повернути Японії статус провідної економічної держави, яка здатна не лише відповідати на виклики глобальної конкуренції, а й формувати правила міжнародного порядку.
Центральне місце у її програмі посідає концепція «сильної економіки». Такаїчі наголошує на необхідності поєднання державних і приватних інвестицій, цілеспрямованої підтримки стратегічних галузей — від виробництва напівпровідників і космічних технологій до розвитку оборонної промисловості. Такий підхід означає відхід від суворої бюджетної дисципліни, яка впродовж останніх десятиліть визначала японську фінансову політику. Вона закликає до «відповідальної, але проактивної фіскальної політики», що передбачає збільшення державних витрат як інструменту стимулювання зростання.
Особливу увагу Такаїчі приділяє питанню податкового навантаження на населення. Її пропозиція скасувати 8-відсотковий податок на продукти харчування, хоча згодом і відкликана, стала сигналом про готовність політикині переглядати навіть усталені інституційні рішення, якщо вони стримують споживчий попит або поглиблюють соціальну нерівність. Подібні ініціативи свідчать про її прагнення дистанціюватися від технократичної бюрократії Міністерства фінансів, що традиційно виступає за стримування витрат.
Однак економічна програма Такаїчі розробляється в умовах дедалі складнішої макрофінансової ситуації. Японія має один із найвищих рівнів державного боргу серед країн ОЕСР — понад 250% ВВП. Це породжує питання про стійкість моделі активного бюджетного стимулювання. З одного боку, Такаїчі прагне продовжити лінію «Абеноміки» — комбінації монетарного пом’якшення, фіскальних стимулів і структурних реформ. З іншого — сучасний контекст суттєво відрізняється від 2010-х років: інфляція зростає, населення скорочується, а потенціал для подальшого збільшення боргу обмежений. Саме тому її економічний курс викликає неоднозначну реакцію серед фінансових експертів.
Нова економічна стратегія Санае Такаїчі формується в контексті структурних проблем, що накопичувалися протягом десятиліть. Японська економіка стикається з поєднанням низького потенційного зростання, демографічного спаду, стагнації споживання та хронічного боргового навантаження. Частка осіб віком понад 65 років уже перевищує 29% населення, а чисельність працездатного віку щороку скорочується. Це створює подвійний тиск: з одного боку, зростають видатки на соціальне забезпечення та медицину, а з іншого — зменшується податкова база, що підриває фінансову стабільність держави.
Такаїчі наголошує, що відповідь на ці виклики не може бути обмежена скороченням витрат. Вона пропонує перехід до «активної держави», яка інвестує в стратегічні галузі, стимулює внутрішній попит і забезпечує технологічну модернізацію. Програмні документи її штабу передбачають посилення підтримки для підприємств, які працюють у сферах штучного інтелекту, мікроелектроніки, відновлюваної енергетики та оборонних технологій. У цьому сенсі економічна програма Такаїчі продовжує курс «Абеноміки», однак робить акцент на національній безпеці як ключовому чиннику економічної політики.
Водночас експерти звертають увагу на ризики фіскальної експансії. Японія вже витрачає понад 20% бюджету на обслуговування боргу, а підвищення процентних ставок може істотно збільшити цей показник. У цьому контексті взаємини між урядом і Банком Японії стають вирішальним фактором. Такаїчі відома своєю критикою нинішнього керівництва центрального банку, звинувачуючи його у передчасному відході від політики монетарного пом’якшення. Вона наголошує, що підвищення ставки до 0,5%, а згодом до 0,75% у 2025 році, відбулося в момент, коли економіка ще не відновилася після інфляційного шоку й падіння реальних доходів.
Її позиція викликає дискусію про межі незалежності Банку Японії. З одного боку, втручання уряду може поставити під сумнів довіру до інституційної стабільності, що є фундаментом фінансової системи. З іншого — аргументи Такаїчі відображають занепокоєння суспільства щодо зростання вартості життя, падіння купівельної спроможності та нестачі робочих місць для молоді. Вона апелює до логіки «спільного економічного відновлення», де уряд, бізнес і центральний банк діють синхронно задля підтримки внутрішнього попиту.
Особливої уваги заслуговує ставлення Такаїчі до валютного курсу. Вона розглядає слабку єну не лише як проблему, а й як потенційний інструмент конкурентоспроможності японського експорту. Проте в умовах високої енергетичної залежності країни та зростання імпортних цін надмірне послаблення валюти може спричинити соціальне невдоволення. Такаїчі визнає цей баланс і підкреслює необхідність «гнучкого валютного підходу», що передбачає втручання у випадку різких коливань, але без фіксованого курсу.
У ширшому сенсі її економічна програма поєднує елементи кейнсіанського стимулювання з державним протекціонізмом, що відображає повернення до «економічного націоналізму». Вона позиціонує державу не як обмежувача, а як координатора зростання. Це робить Такаїчі спадкоємицею не лише «Абеноміки», а й більш давньої традиції японського державного індустріалізму, характерного для післявоєнного періоду.
Питання оборони посідає центральне місце у політичному порядку денному Санае Такаїчі. Вона розглядає національну безпеку не лише як військову категорію, а як системний компонент економічної стабільності та державного суверенітету. У публічних виступах Такаїчі неодноразово наголошувала, що «Японія має бути здатною захищати себе без коливань і без залежності від зовнішньої допомоги». Ця теза є відображенням глибокої еволюції японської стратегічної думки, яка поступово відходить від поствоєнного пацифізму до концепції «активної оборони».
У сфері безпекової політики Такаїчі виступає за подальше нарощування оборонного бюджету, який уже перевищив 2% ВВП — рекордний показник для Японії після Другої світової війни. Вона підтримує розширення інвестицій у системи протиракетної оборони, космічні технології та штучний інтелект у військовій сфері. Особливу увагу приділяє розвитку наступальних можливостей, зокрема придбанню ракет далекого радіуса дії, здатних уразити цілі на території потенційного противника. Такий підхід знаменує поступовий відхід від принципу виключно оборонної політики, закріпленого в конституції.
Під керівництвом Такаїчі очікується подальше зміцнення союзницьких відносин зі Сполученими Штатами. Вона вважає американо-японський альянс «незамінною опорою регіональної стабільності» і виступає за глибшу військово-технічну інтеграцію. Це стосується не лише спільних навчань і розміщення американських баз, а й участі японських компаній у розробці новітніх озброєнь у кооперації зі США, Великобританією та Італією — зокрема у рамках програми винищувача шостого покоління Global Combat Air Programme (GCAP). Такаїчі наголошує, що участь у цьому проекті дозволить Японії зберегти технологічну самостійність і водночас зміцнити трансатлантичні зв’язки.
Водночас її зовнішньополітична риторика залишається жорсткою щодо Китаю та Північної Кореї. Вона відкрито критикує нарощування китайського військового потенціалу, особливо в морській сфері, нагадуючи, що Народно-визвольна армія вже має найбільший флот у світі за кількістю бойових кораблів. Такаїчі вбачає у цьому стратегічну загрозу для Японії та регіональної стабільності, зокрема у Східно-Китайському морі. Вона також виступає за посилення співпраці в межах формату QUAD (Японія, США, Австралія, Індія), який розглядає як ключовий елемент стримування Китаю.
Щодо Північної Кореї Такаїчі займає безкомпромісну позицію. Вона закликає до створення багаторівневої системи стримування, що поєднуватиме розвіддані, ПРО і спроможність завдавати превентивних ударів у разі безпосередньої загрози. Політикиня також наголошує на необхідності модернізації засобів цивільної оборони, включно зі створенням ефективної системи оповіщення та укриттів — питання, яке тривалий час залишалося поза увагою японських урядів.
Водночас Такаїчі усвідомлює, що посилення обороноздатності не повинно ізолювати Японію від міжнародного середовища. Вона виступає за активізацію дипломатичної присутності країни в Азії, Африці та Європі, зокрема через підтримку програм інфраструктурного розвитку й економічної безпеки. Її бачення можна визначити як «глобальний прагматизм» — поєднання економічного впливу з військово-політичною присутністю.
У цьому контексті важливою є її позиція щодо війни в Україні. Такаїчі неодноразово висловлювала співчуття жертвам російської агресії, підкреслюючи, що зміна кордонів силою створює небезпечний прецедент. Вона розглядає українську війну як урок для Японії: держава, яка не демонструє готовності боротися, ризикує втратити не лише територію, а й довіру союзників. Такаїчі використовує приклад України як аргумент на користь подальшого зміцнення японської армії та перегляду без’ядерних обмежень — зокрема пункту про неможливість розміщення ядерної зброї на території країни у разі суттєвого зростання загроз.
Її стратегічне бачення відображає тенденцію до перетворення Японії на «нормальну державу» (відома фраза Абе) у сфері безпеки — із власними оборонними спроможностями, глобальними союзами та активною позицією у регіональній політиці.
Розвиток політичної кар’єри Санае Такаїчі демонструє поєднання традиціоналістичних переконань із прагматичним підходом до сучасних викликів, які стоять перед Японією. Вона не лише уособлює ідеологічну спадкоємність курсу Шіндзо Абе, а й намагається трансформувати його у відповідь на зміну безпекового середовища, технологічних тенденцій і соціальних очікувань. Її прагнення до посилення обороноздатності, перегляду конституційних обмежень та розвитку стратегічної автономії Японії підкреслюють готовність країни відігравати активнішу роль у регіональній і глобальній політиці.
Водночас політичний стиль Такаїчі — поєднання консервативної ідентичності, національної гордості та рішучої підтримки союзницьких відносин із США — викликає неоднозначну реакцію як усередині країни, так і за її межами. Для одних вона є символом сильної і принципової політики, що здатна захистити національні інтереси, для інших — фігурою, яка ризикує посилити внутрішні розколи та загострити напруження у Східній Азії.
© 2025 ВСІ ПРАВА ЗАХИЩЕНО
