Уночі 22 червня США завдали ракетно-бомбового удару по трьом найважливішим об’єктам ядерної програми Ісламської Республіки Іран: заводах зі збагачення урану у Фордо та Натанзі, а також дослідницькому центрі в Ісфахані. Президент Трамп одразу описав атаку як “приголомшливий успіх”, ствердивши, що “усі об’єкти повністю та остаточно знищені”. Також Президент додав, що США діяли в кооперації із Ізраїлем і закликав Іран до негайного укладення миру.
Які результати “12-денної війни” — розбираємося у статті.
Зміст
Дні перед ударом
Попри передвиборчі обіцянки не втягувати США у нові конфлікти, Президент Трамп від моменту початку ізраїльської операції проти Тегерану демонстрував підтримку дій Тель-Авіва. Цьому передували кілька місяців безплідних перемовин щодо ядерної угоди з Іраном в Омані. Однак, від початку операції Ізраїлю висловлювалися сумніви щодо спроможності останнього завдати серйозної шкоди ядерній програмі Ірану, оскільки ключові об’єкти розташовані глибоко під землею, недосяжні для наявного конвенційного озброєння Тель-Авіва. Лише США володіють засобами, здатними уразити укріплений об’єкт подібної глибини — протибункерними бомбами GBU-57 Massive Ordnance Penetrator (MOP).
Удару передували кілька днів демонстраційного перекидання авіації та флоту США ближче до Ірану, проте певності в тому, що Вашингтон ризикне провести атаку, у спостерігачів не було. Зіграла роль і репутація Дональда Трампа, який від початку своєї другої каденції неодноразово ініціював різного роду “великі кроки”, реалізація який так і не була доведена до кінця. Проте удар таки був завданий.
Невідомо, чи дійсно Іран був “за кілька тижнів до створення ядерної зброї”, як про це заявляли Нетаньяху та Трамп, та США, очевидно, дійшли висновку, що дипломатія нездатна зупинити ядерний прогрес Ірану, особливо після того, як Тегеран відмовився виконати вимогу про повне припинення збагачення урану на своїй території. Додатковим фактором на користь проведення операції стало суттєве скорочення (якщо не знищення) спроможностей ППО Ірану внаслідок ударів Ізраїлю, що у значній мірі зменшувало ризик втрати цінних стратегічних бомбардувальників B-2, що стало б іміджевою катастрофою для самого Трампа, рейтинги якого демонстрували переважно негативний тренд останні місяці.
Успіх?
Відсутність достатніх супутникових знімків та інформації з Ірану, у тому числі через блокування Іранського інтернету в останні дні, не дозволяють чітко встановити наслідки атаки. Вашингтон стверджує про знищення об’єктів, Іранська сторона говорить, що установи та вчені були заздалегідь евакуйовані, а старший радник спікера парламенту, Мехді Мохаммаді, додав, що “неможливо розбомбити знання”. Теза про евакуацію підтверджується супутниковими знімками за 2 доби до удару, на яких видно колону вантажівок, зокрема, біля Фордо. Також перші супутникові знімки Фордо не дозволяють ідентифікувати серйозних руйнувань об’єкта, але зазначений факт не обов’язково вказує на провал атаки — GBU-57 детонує не одразу при зіткненні з поверхнею об’єкту, а після проникнення, на глибині, відтак зовнішня ідентифікація наслідків ускладнена. МАГАТЕ дала найбільш стриману оцінку, вказавши, що не зафіксувала росту рівня радіації біля атакованих об’єктів.
Згодом американська розвідка заявила, що удари не призвели до знищення ядерної програми Ірану чи атакованих об’єктів, і ядерна програма Тегерану у кращому випадку відкинута на 2 роки назад, ця теза відповідає також ізраїльській оцінці наслідків ураду із ремаркою, що 2 роки на відновлення програми передбачають ідеальні умови та відсутність нових ударів, чого, Ізраїль постарається не допустити. Подібні оцінки зустріли різке заперечення з боку Президента Трампа, який наголошує, що об’єкти були знищені повністю і остаточно, а ядерної програми Ірану більше немає. З нашого боку зазначимо, що це твердження потребує значно більшої кількості доказів, аніж є наразі, особливо у світлі того, що ядерний об’єкт у Натанзі, також підземний, був атакований крилатими ракетами “Томагавк”, а не протибункерними бомбами, відтак руйнування зачепили саме надземну частину. МАГАТЕ вже заявила, що їй невідомо, де перебуває іранський збагачений уран.
Що зробив і ще може зробити Тегеран
Одне з головних джерел легітимації авторитарної влади — це сила. Важливіше самої сили може бути лише її сприйняття, тому режим аятолл змушений демонструвати стійкість та непохитність, аби проявленням слабкості не поставити під загрозу власну стабільність чи інфраструктуру впливу в регіоні. І хоча перед атакою Вашингтон зв’язався із Тегераном та запевнив, що удари не націлені на зміну влади в Ірані, останній не міг залишити атаку без відповіді. Через кілька годин уже був здійснений запуск 20 ракет по Ізраїлю, уже згаданий Мехді Мохаммаді назвав це “початком знищення Ізраїлю, що стане першою відповіддю на атаку США”. Тегеран задіяв деякі зі своїх найсучасніших балістичних ракет, зокрема Khorramshahr-4, з дальністю 2000 км та бойовою частиною до 1500 кг. Також Єменські хусити уже оголосили війну Америці та порадили “триматися подалі від їх територіальних вод”.
Водночас, здатність Ісламської Республіки до тривалих обстрілів доречно поставити під сумнів. Ізраїльські авіаудари вивели з ладу значну частину пускових установок, левова частка вцілілих була переміщена у східні регіони, тому Тегеран може завдавати удари лише найбільш далекобійними, а отже, найдорожчими та найскладнішими ракетами у власному арсеналі.
Головне питання, яке висіло у повітрі — чи атакує Іран американські військові бази в регіоні. За останні кілька років Ісламська Республіка неодноразово здійснювала обстріли цих баз, однак завжди за деякий час до удару повідомляла американців про нього, тому реальна шкода від обстрілів навіть близько не була критичною, у тому числі обходилося без найбільш чутливих для американської сторони втрат — людських. І хоча були очікування, що відповідь на пряму атаку по ядерним об’єктам всередині Ірану може викликати гострішу реакція, описаний вище сценарій повторився знову. 23 червня ввечері Тегеран, заздалегідь попередивши Вашингтон про атаку, випустив 14 ракет по американській базі Аль-Убейд у Катарі, яка була заздалегідь евакуйована. Відповідь радше символічна і спрямована у першу чергу на внутрішню аудиторію — це дозволить владі Ісламської Республіки хоча б частково “зберегти лице”, не завдавши при цьому такої шкоди американцям, яка б зробила політично неприйнятним ігнорування ударів.
Президент Трамп подякував Ірану за попередження про атаку заздалегідь, описав її як дуже слабку і повідомив, що Америка не буде відповідати. А 23 травня від Білого Дому прийшла інформація, що Ізраїль та Іран, обоє запросили перемир’я. На фоні подібних заяв Президента США не припинявся обмін ракетними та авіаударами між обома згаданими державами. Станом на зараз обстріли припинилися, і обидві сторони попередньо погодилися на припинення вогню.
Жодній зі сторін не потрібне поглиблення конфлікту. Для аятолл це пряма загроза стабільності режиму, а Білий дім за жодних обставин не прагне втягувати США в чергову «нескінченну» війну — не лише через ризики втрати стратегічної маневреності та розфокусу уваги від ключового Східноазійського регіону, а й через жорстке несприйняття суспільством нових військових кампаній/прямого військового втручання після болісного досвіду Іраку й Афганістану. Ізраїль і Іран відчутно виснажили свої запаси протиракет та ракет відповідно.
Потенціал конфлікту та реакція регіону
Отже, попри гучний шум довкола ударів, потенціал реального широкомасштабного конфлікту від початку був низький, оскільки він не в інтересах Ірану чи Вашингтону. США воліють через силу змусити Тегеран до компромісу та вирішити одну з найбільших безпекових проблем на Близькому Сході. Успіх дозволив би Дональду Трампу продемонструвати громадськості свою перемогу над давнім суперником Америки, яка не коштувала б жодного життя американця, що укріпило б позиції республіканців перед проміжними виборами до Конгресу 2026 року. Зараз ми бачимо, що Білий Дім намагається щосили політично капіталізувати події останніх днів на Близькому Сході.
Інші важливі держави регіону негативно оцінили дії США. Саудівська Аравія засудила атаку і закликала сторони до негайного пошуку політичного рішення замість військового, привела свої збройні сили у стан найвищої боєготовності. Незважаючи на традиційно холодні відносини з Шиїтською Республікою, останні роки демонстрували поступове налагодження контактів Ер-Ріяду з Тегераном. Королівству не потрібна регіональна війна, яка б поставила під загрозу амбітні плани трансформації економіки.
Туреччина в особі міністра МЗС висловилася проти атаки, підкресливши, що Анкара не зацікавлена у ескалації конфлікту та появі вогнища нестабільності в регіоні. І це дійсно так — ослаблена найвищими після Аргентинських темпами інфляції серед економік G20, Турецька економіка лише додатково постраждала б від кризи ринку енергоносіїв, яка вкрай вірогідна у випадку запуску спіралі ескалації.
Східний сусід Ірану, Пакистан, аналогічно засудив атаку на ядерні об’єкти. Головний страх Ісламабаду — дестабілізація Ірану внаслідок падіння режиму Ісламської Республіки, що викличе перекидання нестабільності на західні кордони Пакистану та може посилити сепаратизм белуджів.
Головна і єдина сторона, якій могло бути вигідним поглиблення та розширення конфлікту США та Ірану — Ізраїль. Хоча Тель-Авів та Вашингтон діяли в кооперації, їхні цілі не є однаковими. Єврейська Держава прагне падіння режиму аятолл, про що заявляв сам прем’єр Нетаньяху, поки Америка зосереджена на ліквідації саме ядерної програми Тегерану. Хоча ці цілі можуть бути близькими, вони не є тотожними. Готовність адміністрації Дональда Трампа “загребти жар” руками уряду Ізраїлю та скористатися моментом для досягнення власних цілей не конвертується у аналогічну готовність до тривалого безпосереднього залучення у протистояння.
Стратегічне мовчання: партнери Ірану
Реакцію Москви та Пекіну можна назвати прогнозованою. Хоча обидві держави є стратегічними партнерами Тегерану, жодна з них не зацікавлена у набутті останнім ядерного статусу. Обидві держави, звісно, засудили атаку на Іран, Китай додатково зазначив, що вина за ескалацію лежить саме на Ізраїлі та США, однак якихось конкретних дій із допомоги Ісламській Республіці не послідувало.
Більше того, Росії до певної міри був вигідний цей конфлікт: нестабільність на Близькому Сході традиційно штовхає ціни на енергоносії вгору, увага світу зміщується з Російсько-української війни на нове протистояння, а США можуть перенаправити законтрактовану для України зброю в інший регіон, мотивуючи це потребою власної армії. Як ми і очікували, Кремль ще раніше запропонував себе в якості посередника для перемовин з Тегераном, вочевидь, намагаючись вичавити із ситуації максимум, однак Білий Дім відкинув пропозицію. 23 червня відбулася зустріч представників Ірану та РФ “для консультацій”, однак фактична підтримка від Кремля була хіба символічною.
Пекін, також зацікавлений у деескалації та стабільності ринку енергоносіїв, закликав сторони до миру, серйозної підтримки також не надав.
Глобальні наслідки
Опосередковано наслідки протистояння відчув наразі весь світ. Іран прогнозовано не здійснив блокаду Ормузької протоки, відтак нафта зазнала лише короткочасний стрибок цін. А реакцією ринків на іранський обстріл американської військової бази стало стрімке падіння ціни до довоєнного рівня, нижче 70$ за баррель, оскільки атака виявилася значно слабшою, ніж очікували. Серед причин, чому Тегеран, попри рішення парламенту про закриття протоки, не здійснив блокади, можемо виділити, по-перше, залежність економіки самої Ісламської Республіки від експортних нафтових доходів, які б різко скоротилися. По-друге, сама безпекова та політична ситуація в регіоні вкрай несприятлива для Ірану, і блокада лише погіршила б ситуацію.
Іранська ядерна програма остаточно не знищена, виробничий та науковий потенціал збережено, а режим встояв, втративши вагому частину керівної ланки, однак отримавши чіткий сигнал від Америки, що та незацікавлена у його падінні. Водночас, Ісламська Республіка буде змушена здійснити серйозний перегляд своєї зовнішньої політики: стратегія убезпечення Ірану шляхом створення буферу у вигляді афілійованих з КВІР військових угруповань провалилася, ХАМАС і Хезболла обескровлені Ізраїлем, режим Асада впав, а нова влада Сирії налаштована вороже до Тегерану, що додатково ускладнить відновлення боєздатності згаданих організацій, якщо Іран прийме таке рішення. Вплив Ірану в регіоні на вкрай низькому рівні. Де-факто з усієї “Вісі Опору”, яку вибудовував Тегеран, у повній силі залишаються лише шиїтські ополчення в Іраку та єменські хусити, однак перші не володіють суттєвим впливом в регіоні, а другі слугують у більшій мірі засобом тиску на Саудівську Аравію та судоходство у Аденській затоці, а не на Ізраїль, хоч і долучалися до обстрілів останнього.
Констатуємо, що баланс сил на Близькому Сході за останні 2 роки суттєво змінився, Позиції Ісламської Республіки суттєво ослабли, натомість укріпилися її суперники — у першу чергу Ізраїль, який ослабив ісламістські групи ХАМАСу та Хезболли, а також Туреччина, на яку до певної міри орієнтується нова влада Сирії.
Ключовим залишається питання, чи прийме рішення Тегеран про відновлення ядерної програми і, що важливі, чи дасть політичне керівництво принципову згоду на створення ядерної зброї, чого досі не робило. Дональд Трамп зазначив, що у такому разі удари повторяться і очевидно, що Іран, втративши левову частку своєї ППО внаслідок диверсійної діяльності та ударів авіації Ізраїлю, не має засобів захисту від них. Тим не менше, Ісламська Республіка уже зупинила свою співпрацю з МАГАТЕ, а отже моніторинг стану ядерної програми відтепер стане в рази складнішим.
Український погляд
Залучення США до конфлікту на Близькому Сході є антитезою до Українських національних інтересів. Це означатиме менше уваги до протистояння російській агресії, менше озброєння для СОУ, покращення стану економіки РФ. Так, Європейський Союз, попри попередні плани знизити цінову планку на російську нафту з 60 доларів США за баррель до 45, уже відмовився від такого кроку. Причина був спричинений Ізраїльсько-іранським конфліктом ріст цін на ринку нафти. Зараз можемо покладати надії на відновлення обговорень, однак ефективність все одно залишається сумнівною, оскільки близько 90% російської нафти торгується вище цінової планки у 60$.
Відтак, у інтересах України — якомога скоріший, негласний чи офіційний компроміс між Вашингтоном та Тегераном, а також затухання протистояння між останнім та Єврейською Державою. Останні події дають право на стриманий оптимізм, проте довготривала стабільність у регіоні залишається під питанням.
Позитивним для України сигналом є інформація, опублікована Reuters, про невдоволення Ірану слабкою підтримкою з боку Кремля, однак малоймовірно, що це матиме суттєві наслідки, зокрема і на поставки зброї до РФ. Ірано-російські відносини, попри зовнішню помпу спільного спротиву США, засновані на фундаменті прагматизму: обидві країни використовують одна одну як джерело військових технологій: росіяни зацікавлені у БПЛА, іранці – у авіації та ППО. І на цьому тлі відбувається торгівля: Кремль отримує потрібні для війни засоби, а Тегеран — прибутки для підтримки економіки, відтак припускаємо, що, всупереч можливому похолоданню відносин, співпраця продовжиться.
Важливим є й інший висновок з червневого протистояння на Близькому Сході: Дональд Трамп здатен прийняти рішення про рішучі дії за дуже обмежений час, якщо бачить слабкість опонента і вірить, що може досягти свого силою. І питання часу, коли він зрозуміє усю крихкість сучасної РФ.
No posts found!
